Днями США звинуватили Москву і Дамаск в «ескалації насильства» в Ідлібі, назвавши дію ВКЗ Росії в небі над цією провінцією «обурливими».
«Ці обурливі удари з цивільної інфраструктури й поселень для внутрішньо переміщених осіб повинні припинитися зараз же», — заявив офіційний представник Держдепартаменту США Роберт Палладіно.
Невдоволення американців викликав той факт, що повітряно-космічні сили Росії за погодженням з Туреччиною завдали точковий авіаудар по складу з озброєнням та боєприпасами терористів в сирійській провінції Ідліб.
Згідно підтвердженої по декількох каналах інформації, на цей склад бойовики-ісламісти доставили велику партію ударних безпілотних літальних апаратів, який планували використовувати їх для повітряного нападу на російську авіабазу «Хмеймим».
Якщо врахувати той факт, що хід однієї такої атаки бойових дронів на російський аеродром відслідковувався, а, можливо, і координувався з американського літака-розвідника, то нічого дивного в такій реакції Вашингтона немає.
Але в той самий момент, коли представник Держдепу звинувачував російських військових, американці та їх союзники здійснювали на іншому кінці країни дії, які цілком підпадають під визначення військового злочину.
Мова йде про трагедію селища Багуз, населеного пункту на східному березі Євфрату, в околицях якого на п’ятачку землі площею близько квадратного кілометра зігнані бойовики і цивільний персонал забороненої в Росії терористичної організації «Ісламська держава» (ІГ, ИГИЛ, ДАИШ), члени їх сімей та біженці з населених пунктів так званого Хаджинского кишені.
Значна частина знаходяться там людей – жінки та діти, у тому числі і не мають відношення до ІГ. Вони страждають від голоду, зневоднення і хвороб. Але найголовніше, що вони тривалий час піддаються бомбово-штурмових ударів ВПС США, обстрілу з мінометів і АГС з боку курдських бойовиків, які блокують цей клаптик землі.
Нагадаємо, що Хаджинским кишенею називався ділянка території на південно-сході Сирії від Хаджина до Багуза, на кордоні з Іраком і Йорданії, що знаходиться під контролем проамериканської коаліції.
Значний час там перебував анклав терористів ІГ, яких ні курдів, ні їхні американські господарі особливо не турбували.
Причини цього цілком очевидні. По-перше, «боротьба з ІГ» як би виправдовує окупацію американцями території САР та їх підтримку сепаратистів і бунтівників, з яких вони зліпили «антитерористичну коаліцію».
По-друге, перебування американського контингенту в Сирії щедро оплачувалася. Ер-Ріяд, і ці гроші американцям зовсім не хотілося втрачати.
По-третє, мешканці Хаджинского кишені представляли для американців свого роду «кадровий резерв» — багато хто з них «абсолютно неймовірним чином» перемістилися в інші місця планети. Хто-то, пройшовши перепідготовку на базі в Пов-Танфе, виліз з «невпізнаних вертольотів» на півночі Афганістану, а хтось і зовсім виявився на Україні.
По-четверте, анклав ІГ, розташований уздовж русла Євфрату, був загрозою «шиїтському коридору», сполучній Сирію та Іран через територію Іраку.
Ця «ідилія» закінчилася після того, як Дональд Трамп оголосив про виведення американського контингенту з Сирії.
Після чого з «кишенею» вирішили кінчати. Не тільки для того, щоб не залишати непотрібних свідків взаємодії американських спецслужб і військових з терористам, але і щоб не допустити удару халифатчиков по курдських формувань, позбавленим безпосередньої підтримки Вашингтона.
Відразу ж після оголошення рішення Трампа почалася зачистка «кишені». Проходила вона планомірно – авіація почала наносити удари по населених пунктах, підконтрольним ІГ, починаючи з східних, видавлюючи халифатчиков на захід, до Євфрату. Американці активно застосовували касетні авіабомби і білий фосфор. Разом з халифатчиками на захід бігли і мирні жителі, побоюючись не тільки американських бомб, але і курдських бойовиків, що йдуть слідом і не надто схильних розбиратися, хто тут джихадист, а хтось просто обиватель.
Це втеча завершилося в кінці січні, коли терористи і біженці виявилися притиснутими до Євфрату, на полі біля селища Багуз Фукани. На невеликому майданчику з картону і поліетилену створили імпровізовані укриття від негоди і по можливості зміцнилися, відрив щілини і окопи.
З цього моменту квадратний кілометр, на якому розташувався табір «халіфату», бомблять з перервами на гуманітарні паузи, в які дозволяли всім бажаючим здатися. Крім того, у ці моменти можна за кілька тисяч доларів домовитися з курдами за вільний вихід за кільце оточення.
22 лютого навіть привезли гуманітарну допомогу – вантажівка з невеликою кількістю продуктів. Які не врятували від голоду, а лише провокували внутрішні конфлікти. До кінця місяця встановилася повна блокада. Курдські снайпери почали полювання за намагаються набрати воду з Євфрату. До голоду додалося досить холодна зима. Від хвороб, холоду і зневоднення десятками вмирають діти.
Вдень курди обстрілюють табір з мінометів. А ночами по ньому працює «ганшип» — американський важкий штурмовик АС-130. Бойове застосування цього гвинтового монстра обмежено його вразливістю для засобів ППО, але в небі над Багузом йому нічого не загрожувало.
Строго кажучи, його скорострільні гармати могли б перемолоти всіх мешканців п’ятачка на березі Євфрату разом з їх хатинами. Але мабуть, пілоти більше «лякають», що ведуть вогонь на знищення.
Офіційний представник «Демократичних сил Сирії» Кіно Габріель оголосив про те, що за час облоги населеного пункту Аль-Багуз були вбиті понад 1600 бойовиків «Ісламської держави», ще 25 тисяч халифатчиков здалися. Згідно з повідомленням офіційних курдських джерел, в ході операції загинули 82 бійця SDF, ще 61 отримав поранення.
Як заявив Кіно Габріель, більша частина бойовиків, що оборонялися в Багузе, вже здалася. В даний час, за даними SDF, в останньому притулок ІГ на території Сирії залишаються ще 5000 бойовиків і членів їх сімей.
Раніше в SDF заявляли, що в Багузе залишається «зчитана жменька» ісламістів. Слід зазначити, що знаходяться в оточенні «халифатчики» і члени їх сімей описують у соціальних мережах (Інтернет чудово «ловиться» в Багузе) жах того, що відбувається.
9 березня курди оголосили ультиматум, вимагаючи негайної здачі в полон. Проте його взяли небагато. Більшість бойовиків залишаються ще раніше відмовилися від «цікавих пропозицій» американців, вважаючи за краще стати «шахідами». А серед «мирняка» — переважно сім’ї «халифатчиков», які переконані, що здача в полон курдам теж означає смерть, тільки не таку швидку, як від палаючого фосфору або снаряда «Гатлінга».
Ці побоювання не позбавлені підстави – постійно з’являються повідомлення про репресії бойовиків SDF проти мирного населення підконтрольних їм територій. Так, 17 березня в Ракка пройшли масові арешти, а в провінції Дейр-ез-Зор курди застрелили дитини під час зачистки села Аз-Зар.
13 березня з’явилася інформація, що табір і його мешканців випалили фосфором. У мережі з’явилися фотографії обпалених тіл, однак, згідно з посад у соцмережах, трагедія все ще триває.
15 березня халифатчики зробили чергову спробу прориву, швидко пригнічену курдами.
А 17 березня американці знову нанесли бомбово-штурмові удари по «поля смерті» Багуза, жертвами яких стали 10 мирних жителів. Згідно з попередніми даними, повідомленими Syria TV, серед загиблих є діти. Тобто поки що в таборі на березі Євфрату ще залишаються живі, і їх знищення продовжується.
ІГ, поза всякого сумніву, – одна з найстрашніших структур сучасності, в послужному списку якої акти геноциду, масові страти, терор, работоргівля. Однак на поле у Багуза не тільки бойовики, чиї руки залиті кров’ю, але і жінки, і діти, і, якщо так можна висловитися «цивільні халифатчики». Тобто люди, які обслуговують цивільну інфраструктуру територій зайнятих ІГ – наприклад, медичні працівники, технічні фахівці і так далі. Якщо врахувати, що деякі населені пункти знаходилися під контролем халіфату по кілька років, стане ясно, що число таких людей велике.
Моральний аспект відповідальності американців за долю вирощених ними «халифатчиков», яких вони сьогодні винищують з не менш витонченим садизмом, ніж самі «игиловцы» вбивали християн, шиїтів і єзидів, розглядати, думаю, немає ніякої необхідності. Хоча їх сумний приклад міг би багато чому навчити нових американських вихованців – бойовиків SDF.
Між іншим, історію Багуза можна було б завершити зовсім інакше. Наприклад, організувати для цивільних «коридор» під контролем співробітників Червоного Півмісяця і ООН, гарантувавши їм евакуацію в безпечне місце, подалі від SDF. А проти тих, що залишилися в таборі використовувати нелетальну зброю, якою так пишається Пентагон.
Скажімо, установки ADS. У розпорядженні ССО США є літак АС-130 з таким пристроєм, замість «миниганов» і «Гатлінга».
Але Вашингтон вважав за краще влаштувати гекатомбу на берегах Євфрату, при цьому навіть не замислюючись, що таке демонстративне і очевидне звірство викликає серйозні сумніви в обґрунтованості його претензій на роль «гуманіста» і «морального арбітра».
Автор:Борис Джерелиевский
