Наймолодша буква алфавіту «е» народилася більше двох століть тому. Але донині в неї є як палкі прихильники, так і ті, хто вважає букву непотрібною. Ми разом з філологом розібралися — навіщо російській мові літера «е», до яких поширеним помилкам приводить її ігнорування і в яких сферах вживання обов’язково.
Е, е — сьома буква російського алфавіту. Після приголосних означає їх м’якість (якщо це можливо) і звук [o], в інших випадках — поєднання [йо].
Буква «е» «народилася» в будинку директора Петербурзької академії наук княгині Катерини Дашкової на одному з перших засідань Російської академії. Тут 29 листопада 1783 року обговорювали проект тлумачного слов’яно-російського словника. Княгиня написала слово «ялинка» як «іолка» і запитала: «чи Правомірно зображати один звук двома літерами?». Потім запропонувала використовувати в таких випадках нову букву «е».
Є припущення, що Дашкова вибрала саме таку літеру, тому що пила шампанське Moеt & Chandon. Прізвище Moеt читається не за загальними правилами французької мови. І для вірної вимови над французькою літерою «е» пишуться дві точки.
Поет Гаврило Державін першим використав «е» в особистому листуванні. У 1795 році в книзі «мої безделки» Івана Дмитрієва відбулося тиражування букви друкарським верстатом. Першим словом, надрукованим з буквою «е», було слово «всі». Але у вищих колах існувала думка, що «еканье» — доля простонародної мови.
Літеру «е» офіційно визнали тільки в радянський час. 24 грудня 1942 року наказом №1825 народного комісара освіти РРФСР Володимира Потьомкіна було введено обов’язкове вживання букви «е» в шкільній практиці, і з цього часу вона вважається входить в російський алфавіт.
За легендою, на долю букви вплинув особисто Йосип Сталін. Нібито він прийшов в лють, коли йому на підпис принесли документ, в якому всі прізвища були написані через «е». За іншою версією, розвідники захопили німецькі карти, де «е» передавалося поєднанням «jo», а у росіян можна було легко переплутати назви сіл, наприклад «Березівка» та «Березівка».
Буква «е» міститься в більш ніж 12,5 тисячі слів, у 2,5 тисячі прізвищ громадян Росії і колишнього СРСР, у тисячах географічних назв Росії і світу і в тисячі імен і прізвищ громадян іноземних держав.«Правила російської орфографії і пунктуації» 1956 року, чинні і сьогодні, закріпили, що «е» обов’язково повинна писатися, коли необхідно попередити неправильне читання слова, коли треба вказати вимову маловідомого слова, словниках і правописних довідниках, а також у підручниках для неросійських, в книгах для дітей молодшого шкільного віку та в інших спеціальних видах літератури. Однак на практиці ці приписи не завжди виконувалися.
Технічною причиною відмови від використання «е» вважається те, що окремої клавіші часто не було на друкарських машинках. Від букви відмовлялися заради зменшення числа клавіш. Щоб надрукувати «е», друкарки натискали три клавіші: «е», повернути каретку, поставити знак лапок.
Також витіснення пов’язують з бурхливим розвитком друкарської діяльності. Наявність букви «е» при друкарському наборі викликало додаткові матеріальні витрати. Деякі перші комп’ютерні клавіатури ігнорували «е». Хоча зараз наявність у тексті букви при комп’ютерному наборі і верстці будь кеглем і гарнітурою до подорожчання друку не веде.
При листі «е» теж викликала проблеми. Радянський лінгвіст Абрам Шапіро вважав, що «сама форма букви «е» (літера і дві точки над нею) являє собою безперечну складність з точки зору моторної діяльності людини: адже написання цієї часто вживаної букви вимагає трьох роздільних прийомів (літера, точка і точка), причому потрібно кожен раз стежити за тим, щоб точки виявилися симетрично поставленими над знаком літери».
Навіщо потрібна «е»
На думку кандидата філологічних наук, доцента кафедри загального та російського мовознавства ГІ НГУ, професора кафедри російської мови НВВКУ Оксани Ісаченко, буква «е» потрібна для збереження балансу в російському правописі.
«Нарисне схожість, до змішання, е і е не значить, що це “дублювання”. Відмінність у тому, що е — це звук [е] (зараз мова тільки про ударенных позиціях), а е — [про]. Ці звуки виражаються і власне літерами о та е .. Але ні у кого навіть думки не виникає, щоб шукати в цій парі зайве. Рівно така ж різниця між е і є. Швидше, потрібно думати про дублетности букв про е. і Саме вона зумовлює необхідність вибору орфографічного про // е (шерех, шепіт). Але є чітке правило, дотримуватися якого навчають у школі», — говорить лінгвіст.
Вона відзначає, що у цієї літери є одна важлива якість — вона завжди позначає ударний звук [про]: зачіска, селище, Семен Семенович! З такими словами мало у кого виникають труднощі. Але цілі ряди слів в результаті нехтування буквою «е» потрапили в зону «орфоэпического ризику».
«Просто прикро, що ці произносительные помилки ми самі “організували”, коли вирішили ігнорувати букву “е”. В результаті масові плутанини новонароджений, ожеледь,вторований, хрещений батько, буряк, непристойний, клацати; нести нісенітниці, осілість, осілий, ожеледиця, хресний хід, афера, буття, опіка. Там, де “е”, треба послідовно її скрізь писати (народ перестане плутатися); якщо сьогодні є варіанти (бляклий // бляклий, маневр // маневр, жовч // жовч), примусово їх уніфікувати», — зазначає філолог.
Пам’ятник букві «е» встановлено в Ульяновську. Це стелу з червоного граніту з втисненою збільшеною копією літери, вперше надрукованій на сторінці 166 у слові «сльози» в альманасі Миколи Карамзіна «Аонида» в 1797 році.Де потрібна «е»
Випадки послідовного і вибіркового вживання «е» перераховані в «Повному академічному довіднику» 2009 року випуску в розділі «Вживання букви «е» в текстах різного призначення». Ісаченко впевнена, що не просто послідовною, а обов’язковою повинна бути «е» в навчальній літературі, призначеній для вивчення рідної мови і рідної літератури (предмет «Літературне читання»), а також для вивчення російської як іноземної.
«Наприклад, в підручниках початкової школи “ера наголоси” закінчується в першому класі, а далі — самі. Це неправильна позиція. Особливо якщо врахувати літературний асортимент, яким дітей годують у 2-4 класах: билини, житія, фрагменти давньоруських літописів, казки письменників XVIII–XIX ст. Без наголосів навіть технічно ці тексти осилити неможливо, не кажучи про те, що і зрозуміти не заважало», — пояснює вона.
За її досвіду ще одна сфера обов’язкового (а не вибіркового, як рекомендує довідник) використання «е» — прізвища, особливо в Рагсах.
«У мене був невдалий приклад. Історія, думаю, нерідка. Я хотіла зареєструвати дитину під батьківською прізвищем, але з “е” – згідно з вимовою. В Загсі мені сказали, що тоді буде “очевидним”, що ця дитина цій людині син. Це, звичайно, неймовірна дурість. Протилежна “буквоедству” недбалість. Наприклад, відомий поет Фет став таким через неуважність видавця журналу “Вітчизняні записки”, взагалі-то він був Фет. І зараз подібні історії не рідкість», — зазначає лінгвіст.
Міністерство освіти і науки Російської Федерації в 2012 році прокоментувало правопис літер «е» і «е» в документах». Приводом стали звернення громадян з питання про правопис літер «е» і «е» при оформленні документів, що засвідчують особу громадянина Російської Федерації, виготовленні бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, оформленні документів про освіту, що видаються мають державну акредитацію освітніми установами, а також інших документів. Відомство пояснило, що в іменах власних (прізвище, ім’я, по батькові) застосування літери «е» має бути обов’язковим.
«Судова практика по даному випадку виходить з того, що на підставі Правил (написання букв “е” і “е” прирівнюється. Написання букви “е” замість “е” і навпаки прізвища, імені та по батькові не спотворює даних власника документів, при умові, що дані, на підставі яких можна ідентифікувати особу в таких документах, відповідають дійсності», — йдеться в листі.
«Якби я була законодавцем, запропонувала б у всіх метриках людини точно записувати прізвище і навіть ставити наголос. До речі, послідовне використання “е” при запису прізвищ частиною позбавило б від цієї проблеми. Наприклад, сьогодні записане Чернышевможно прочитати як: Че’рнышев, Черны’шев і Черниш[про], а напиши Чернишов, вийде прізвище – без варіантів», — підсумувала Ісаченко.
