На горизонті з’явився силует людини, яка неспішною ходою наближалася до воріт, ну не до воріт, а скоріше тунелю, який вів у селище прихованого піску. На прохідній сиділо два джоніна. Година була рання тому вони клювали носами. Помітивши Наруто вони помітно оживилися і старалися показати що вони зовсім не хочуть спати. Хоча мішки під очима видавали їх.
– Ваше ім’я і ціль візиту в селище? – запитав один зі стражів воріт.
– Узумакі Наруто я в гості до вашого казекаґе.
Джоніни переглянулися, але нічого не сказали, тільки зробили помітку в журналі і кивнули Наруто, мовляв, можеш проходити. Недовго думаючи блондин попрямував у бік резиденції. По дорозі Наруто розглядав будівлі Суни. За час його відсутності вони стали вищими, бо розростатися в бік селище не мало змоги, тай висота будівель теж була обмежена з піску сильно вверх не збудуєш. Про себе блондин радів, що у його друга все в порядку, селище за його правління процвітало. Люди тут були набагато привітніші ніж в країні Води, де Наруто перебував останніх пів року і працював охоронцем у одного феодала.
Казекаґе сидів у своєму кабінеті і дивився в одну точку. Його лице як завжди не видавало ніяких емоцій, та його круги під очима були більшими ніж зазвичай. В двері хтось постукав. Гаара перевів погляд на них і наказав зайти вранішньому госю. Двері повільно відчинилися, заграла піснька, та сама яка супроводжувала появу Джирайї, повалив густий білий дим, крізь який можна було розгледіти силует людини. Казекаґе навіть бровою не повів (у нього їх просто немає). Силует зробив крок вперед і власний голос помовив:
– Йо! Хісаші казекаґе-сама, – куточок губи з одного боку трішки припіднявся.
– Ну здарова, дійсно давно не бачились. Це був дим від розвіяних клонів?
– Ага, круто правда?
– Я можу крутіше з’являтися. – незворушно відповів Гаара.
– Знаю я твої появи з купки піску, фігня повна.
– О ну ти у нас оригінал, клонів він розвіяв, та звичайний анбушник і то крутіше заходить ніж ти.
– Що!!! – зірвався на крик Наруто і хотів уже продовжити дискусію та його перебив Гаара
– Ладно заспокойся, проходь, сідай і не шуми сильно без тебе голова тріщить.
– А шо так? – поцікавився Наруто.
– Та от годину назад закінчив формування списків команд. Стільки геморою, ходять туди сюди геніни, батьки, запишіть мене в ту команду я зними не хочу, ну в такому роді. Короче важкий був тиждень.
– Вибачай що нагрузив тебе своїми проблемами, а до-речі як у тебе справи? Чув що ти із селища пішов, і шанобі мені доповідали що бачили тебе в різних країнах в різний час, розкажи що сталося.
– Та проблеми в особистому житті змусили зробити радикальні кроки у своєму житті.
– І хто вона?
– Хінату пам’ятаєш? Ну та із клану Х’юґа.
– Ну.
– Так на весіллі 3 роки назад мені Кіба по п’яні ляпнув, що вона мене любила ще з академії, ну я тоді до неї приглянувся і зрозумів що жити без неї не можу. Навіть думав відбивати її у чоловіка, та пізно наважився вона вже була вагітна, – сумно закінчив Наруто.
– Ого, вам треба Коноху в Санта Барбару перейменувати.
– Угу і не кажи, – сумно констатував блондин, – ей це ти до чого… – встиг вимовити Наруто як тут двері з тріском розлетілися на шматки і в кабінет забігла Темарі. Непомічаючи гостя вона підійшла до стола і оперлась на нього руками. Порівнявшись очима з Гаарою і зі страшно злобою в глосі промовила:
– Ти це спеціально зробив, так?
– Ти про що? – спокійно відповів Гаара. Темарі глибоко вдихнула і продовжила
– Давай ти не будеш тупити, ти знаєш про що я.
– Ні я незнаю про що ти, – знову так само спокійно відповів Гаара. Темарі до хрускоту стиснула кулаки, та все одно якась невидима сила не дала їй заїхати по фізіономії свого брата.
– Гаара, навіщо ти руйнуєш моє щастя. Ти ж знаєш я люблю його, хочу жити з ним, а ти рогом вперся, ще братом себе називає.
– Ми вже це обговорювали, Темарі я не можу відпустити тебе в Коноху, ти чула їхні вимоги, або він переїжджає сюди, або нам присилають сюди джоніна, який тебе замінить, – сказав Гаара. До цього моменту Наруто мовчки спостерігав за перепалкою брата і сестри, та коли він почув слово заміна Наруто вирішив втрутитися.
– Ах ось чому ти Коноху Санта Барбарою назвав, – Темарі повернула голову і помітила знайомого блондина сидячого на кріслі.
– О, привіт, Наруто, давненько не бачилися, може ти повпливай на цього гада? – сказала кунойчі радісно помахавши йому рукою.
– Дійсно, Гаара, чому сестру не відпустиш?
– Наруто, хоч ти не починай, мене і так ці кляті радники задовбали ще тебе мені бракувало.
– А ти знаєш, Гаара, втомився я гуляти по світу, подорожі, пригоди, нові знайомі це все круто, але вже хочеться якоїсь постійності, купити дім сім’ю завести, передати свої знання молодому поколінню… – не встиг договорити Наруто, але Темарі вже міцно обіймала блондина.
– Спасибі тобі Наруто! Що б я без тебе робила, – ледь не плачучи промовила кунойчі.
– Задушиш, відпусти мене, – хриплим голосом сказав Наруто.
– Ой, вибач не хотіла, як же ш ти вчасно прийшов, – злізаючи з блондина сказала Темарі, – до речі запрошую на наше весілля.
– О, спасибі, але боюсь я не зможу прийти на нього.
– Рано чи пізно тобі прийдеться туди прийти, ти не зможеш ховатися від неї вічно.
– Що? Ти знаєш?
– У нас дівчат гарно налагоджений збір інформації.
– А вона права Наруто, – встряв Гаара
– Та знаю я, та все одно… – сказав блондин і понурив голову.
– Що ж раз тут таке діло знову треба братися за цю кляту паперову роботу, хтось може хоче мені допомогти? – запитав казекаґе, та це запитання прозвучало в пустоту.
Наруто сидів на загороджувальній стіні і дивився на захід сонця. Тут біля нього пісок почав виростати з якого сформувався силует людини. Гаара сів біля Наруто:
– Хороший захід сонця правда?
– Ага, – коротко відповів блондин.
– Чому вирішив допомогти Темарі? – прямо запитав Гаара.
– Я ж сказав, набридло скитатися по світу.
– Це я вже чув, а ще чому? Чому ти почувши нашу розмову так одразу вирішив на обмін?
– А хіба не ясно? Я холостяк, збоченний відлюдник 2, моє щастя зруйноване, все зруйновано через одну людину, здавалося забудь її живи далі, стань хокаґе і тоді дівчата пачками ходитимуть під резиденцією, он як у тебе ходять.
– Що правда, те не брехня, – криво посміхаючись констатував казекаґе.
– Але ні не хоче вона мене відпустити, щоночі сниться. Якщо я зможу зробити людей щасливими, я обов’язково зроблю це, якщо воно в моїх силах, бо я знаю як боляче втратити своє щастя.
– Он воно як, ну спасибі що ощасливив мою сестру бо ці кляті радники навіть обіцяли мене з поста змістити якщо б її відправив би без їх дозволу. А коли сьогодні сказав що ти на заміні будеш у них аж слина потекла, – з огидою в голосі промовив Гаара, – до речі я тут всі документи підготував, особисту справу завів, сфоткатись треба буде, і на почитай трошки про свою комаду, тайчо, – Наруто взяв першу папку і почав читати 1 сторінку із загальною характеристикою юних шанобі:
– Так хто у нас тут, о Іккі Тоусен, ріс, вага,вік, так рік проживає в селищі біженець із Трави, втекла разом із матір’ю, схильність до ґендзюцу, володіє медичними техніками, особлива зброя – нунчаки 2 штуки. Нічого так дівчинка. Так далі у нас хто ага Кейсуке Хонда, смішне прізвище десь я його вже чув, так практикувався з маріонетками, потім залишив, стихія блискавки основна, особлива зброя – бумеранг, хм найкращий випускник цього року, ясно все з ним. А третій хто у нас Сідзі Каґава, ого найгірший випускник ледве здав випускний екзамен, володіє стихією вітру. Особливих навиків немає. Хех це буде найелітніша команда суни!
– Бажаю успіхів, – усміхнувшись сказав Гаара, – на ось ключі від своєї нової квартири, гуртожиток навпроти госпіталя не забув, надіюсь, де він знаходиться, номер квартири на брилку, завтра на 9:00 в резиденції інструктаж діонінів-наставників.
– Гаара можна попросити?
– Нанда.
– Можна я протектор листа носитиму?
– Звісно можна ти ж по обміну із Конохи так що все законно.