У південній частині Африки живе плем’я кунг. Воно практично невідомо більшої частини європейців, оскільки зазвичай його включають у групу племен, узагальнено називаються бушменами. Це плем’я і сьогодні живе практично тій же життям, що й тисячі років тому, і було досить непогано вивчена вченими.
На території пустелі Калахарі вони оселилися близько 10, якщо не 20 тисяч років тому, і за цей час кунги встигли ідеально пристосуватися до життя в таких суворих умовах. Вони і зараз покладаються тільки на полювання і збиральництво. Витягають воду звідки завгодно, хоча найбільший інтерес для антропологів представляють їх магічні обряди.
Виглядають вони так само, як і інші бушмени, хоча у середньому вони з більшою мірою зберегли свій вигляд, оскільки інші представники цієї раси встигли неабияк перемішатися з іншими негроидами і європеоїдами.
На одному місці вони не живуть, постійно переміщаючись в пошуках нових злачних пажитей. Зазвичай вони утворюють групи не більше 60 чоловік, і часто ще менше. І оскільки землі Калахарі родючістю не блищать, то між одним тимчасовим селищем і іншим може бути кілька днів шляху, а то й кілька тижнів.
Вчені двадцять років вивчали плем’я кунг, встигнувши проаналізувати життя майже тисячі представників цієї малої народності. В результаті вдалося встановити, що живуть вони в середньому близько 30 років, хоча це в значній мірі пояснюється дуже високою дитячої та малюкової смертності.
Правда, з приводу цих смертей вони не особливо сумують, оскільки вважають, що душі малюків потрапляють відразу у світ богів. Та й взагалі вони настільки тісно пов’язані з життям та смертю, яку бачать на кожному кроці, що особливого шоку з приводу чийогось відходу на той бік не відчувають.
Писемності у них немає, та й з числами теж не густо – більше трьох вони не використовують. Тобто, у них рахунок виглядає так: «раз, два, три, багато». Їм вистачає. Не вважають вони і прожиті роки. Коли вчені хотіли якось описати подієву історію кунгов, то потрапили в глухий кут, оскільки подій в їх житті не буває. Майже.
Вони можуть виділити тільки сите, голодний час, засуху і так далі. Але це відбувається кожен рік, тому говорити про події якось не доводиться. Єдиною подією у них є вбивство. Але і це трапляється вкрай рідко. За двадцять років спостережень вдалося підняти на поверхню тільки три або чотири випадки.
У більшості випадків знаряддям вбивства є отруєні стріли, з допомогою яких кунги полюють. Одна рана – і жертва приречена. З цієї причини у кунгов навіть існує правило хорошого тону: коли двоє незнайомих чоловіків зустрічаються, вони повинні спочатку покласти в сторону свої луки, і тільки потім підходити на більш близьку відстань.
Власне, тільки вбивства і можуть вважатися якимись часовими орієнтирами. Наприклад, деякі жінки кажуть, що того чи іншого дитини вони народили, коли сталося вбивство. І всі розуміють, про яке вбивство йде мова. Правда, сказати, скільки саме років тому сталося це подія вселенського масштабу, вони не можуть, бо тут знову вступає в силу закон «раз, два, три, багато».
До речі про засухах. У цей час видобуток підстрелити практично нереально. Але кунги не сумують, і просто їдять комах, серед яких найбільшою любов’ю користується смажена сарана. Не знайдуть сарану – поїдять мурашиних личинок, які білі поселенці навіть назвали «бушменську рисом».
Проблему з водою вирішують досить радикально – вичавлюють сік звідусіль, звідки його можна вичавити. Якщо немає рослин – шукають висохлі джерела і копають глибоку ямку, роблячи імпровізований міні-колодязь. Потім туди вставляють порожню тростинку і висмоктують накопичену вологу, спльовуючи її в страусине яйце, яке використовується кунгами замість фляжки.
Якась суспільна ієрархія у кунгов практично відсутня. Але найбільш шанованою частиною племені вважаються шамани, які в основному виконують функцію цілителів. Зазвичай це найстаріші кунги, хоча точно сказати, скільки їм років теж неможливо, а по зовнішності визначити їх вік нереально, бо вони покриваються зморшками вже в ранньому віці.
Лікують вони з допомогою шаманських обрядів, частиною якого є екстатичний стан, який іноді може досягатися за допомогою психоактивних засобів. Обряд може бути дуже довгим, і тривати до півтори доби без перерви. У його ході исступленный шаман висмоктує з тіла пацієнта хвороба.
Але це півсправи: потім йому потрібно вигнати її з себе самого. При цьому нерідко шаман так низько схиляється над багаттям, що отримує опіки. Але, як не дивно, зазвичай хворі одужують, а шамани дуже швидко оговтуються від опіків.
На жаль, більш детальної інформації антропологам отримати не вдалося. Частково тому, що шамани не поспішають викладати свої таємниці допитливим прибульцям, а почасти тому, що використовувана ними термінологія абсолютно незвична і практично не піддається розшифровці. Ось, що значить труднощі перекладу…
Джерело: http://vipstatus.kiev.ua/
