Вбивство Джона Кеннеді, незважаючи на величезну кількість офіційних і неофіційних розслідувань, досі викликає інтерес не тільки у експертів криміналістики, але й у любителів конспірологічних теорій. Останнім складно привести авторитетні докази, які б побили головний козир тих, хто дотримується офіційної версії — 26-секундний фільм Абрахама Запрудера, який лише в потрібний час опинився в потрібному місці з кінокамерою в руках.
Плівка зробила малограмотного єврея українського походження мільйонером, але йому довелося заплатити за це своїм спокоєм і нормальним сном — всьому виною таємничий 313 кадр.
Любов і гласність — ідеальні вбивці
Вбивство Джона Кеннеді було скоєно 22 листопада 1963 року в Далласі. Президент зі своєю дружиною Жаклін їхали в президентському кортежі по Елм-Стріт, пролунали постріли, одна з куль потрапила в голову, вбила голову США.
Візит Кеннеді в Даллас був необхідний для вирішення суперечок серед лідерів осередку Демократичної партії. Візит був запланований ще у вересні, а 19 листопада, за три дні до вбивства, був оприлюднений маршрут, по якому пройде президентський кортеж. Хто б міг подумати, що така відкритість стане однією з найбільших помилок, яка у результаті приведе до трагедії для всього американського народу — Кеннеді був улюбленцем, але сумнівався, що в Далласі його підтримують.
У машині з президентом і його дружиною сидів техаський губернатор Джон Коннеллі з дружиною Неллі, яка сказала Кеннеді: «Пане президент, ви тепер точно не зможете сказати, що Даллас вас не любить». Останніми словами пана президента стали: «Звичайно, так».
Позиція вирішує
Зрозуміло, така подія розбурхав не тільки пресу, а й громадськість, яка висипала на вулиці міста, щоб висловити свою вдячність лідеру країни, йому махнути рукою і побачити у відповідь його добру, широку посмішку. Любительська фото – і відеоапаратура в США не була на той час такою вже рідкістю, тому ті, у кого вона була, прихопили її — зняти кілька кадрів для домашнього архіву. Серед «сам собі режисерів» виявився і кравець Абрахам Запрудер.
Запрудера на американський манер називали Абрахамом. Він закінчив всього 4 класу єврейської школи, в 15 років іммігрував з Ковеля Волинської губернії разом з родиною в Сполучені Штати. Працював на швейній фабриці, потім перебрався в Даллас, помыкался, а в 1949 році став співзасновником бренду жіночого одягу Jennifer Juniors Inc. Офіс фірми Абрахама розташовувався на Елм-Стріт, в будинку № 501, тобто через вулицю від Техаського шкільного книгосховища, звідки, згідно з офіційною версією, стріляли по кортежу президента.
Кеннеді волинський мігрант любив, поділяв його демократичні погляди, а його дочка Мірна навіть працювала волонтером під час виборчої кампанії 1960 року. Упустити нагоду побачити свого політичного кумира Запрудер не міг, та ще колеги по роботі не давали спокою і вмовляли вийти на вулицю. Озброївшись камерою Bell & Howell Zoomatic Director Series — однією з кращих моделей на ринку в той час, Запрудер вийшов у пошуках локації для зйомки. Він вибрав місце біля парапету бетонної колонади на трав’яному пагорбі біля перетину Елм-стріт і Х’юстон-стріт.
Через півхвилини після початку зйомки Запрудер зрозумів, що сталося і, як потім розповідала секретарка, яка супроводжувала Абрахама, він опустив камеру і голосно закричав: «Вони вбили його!»
Єврей, що руйнує стереотипи
Всюдисущі журналісти перетворилися в стерв’ятників і шакалів, які хотіли опинитися в числі перших, хто повідомить про сенсації. Найбільше, мабуть, пощастило Маккормику, репортерові газети «Даллас Морнінг Ньюз»: йому Запрудер розповів про те, що тільки що зняв на плівку. Маккормік проявив свідомість, і через деякий час в офісі Jennifer Juniors Inc. з’явився агент секретної служби США, що, забираючи у Запрудера плівку, пообіцяв, що запис буде використана виключно для встановлення фактів у рамках починається розслідування. Плівку проявили в той же день, зробили три копії в кінокомпанії Jamieson. Копію та оригінал повернули Запрудеру. Причому він не просив ніякої винагороди.
Цінність запису вбивства, зробленого Запрудером, полягала в тому, що він перебував у момент пострілу на самій вигідній позиції, вигідніше, ніж всі інші оператори.
Через кілька днів з Запрудером зв’язалися представники тижневика LIFE, які запропонували за оригінал цілих 150 000 доларів, що зараз еквівалентно приблизно півтора мільйонам доларів. До честі Абрахама необхідно зазначити, що перший платіж в 25 000 доларів він передав вдові і дітям поліцейського Дж. Д. Типпита. Правоохоронець був застрелений чотирма пострілами з револьвера головним підозрюваним у вбивстві Кеннеді, Лі Харві Освальдом, який таким чином відреагував на прохання патрульного зупинитися і пред’явити документи.
313 кадр, який став кошмаром на все життя
Фільм Запрудера триває 26.6 секунди і складається з 486 кадрів. Близько тридцяти з них будуть опубліковані на сторінках LIFE, але тільки не 313. До публікації Запрудеру приснився сон, в якому саме цей кадр виявляється на сторінках видання під заголовком «Дивіться, як вибухає голова президента!». Тому автор плівки наполіг на етичному відношенні до матеріалів і не дозволив використати цей момент зі зробленою їм запису вбивства. Як розповідали рідні Абрахама, аналогічні кошмари переслідували його все життя. Автор плівки з унікальними кадрами вбивства президента помер від раку шлунка в 1970 році.
Вивудивши з плівки все, що могло становити інтерес, в 1971 році видавництво журналу LIFE продає її сім’ї Запрудеров. За один долар. Вони передали матеріали в Національне управління архівів і документації США за умови за собою всіх прав. Вбивство Кеннеді виявилося золотою жилою для Запрудеров: у 1991 році до сім’ї звернувся відомий документаліст Олівер Стоун з проханням надати запис трагедії. Режисер виклав, за різними даними, від 45 до 85 тисяч доларів.
У 1992 році Джордж Буш старший підписав закон «JFK Act», який регламентував створення спецархіву всіх фото – і відеоматеріалів, пов’язаних з вбивством Джона Кеннеді, — Assassination Records Review Board (ARRB). У 1997 році ARRB визнає відео Запрудера «записом вбивства» тридцять п’ятого президента США. За унікальність докази родині було виплачено винагороду в розмірі 16 мільйонів доларів.
Автор: Наталія Хлистова
