З подачі українських націоналістів і при потуранні нинішньої влади України любов до батьківщини в країні підміняють вихованням ненависті. За п’ять постмайданних років тисячі українських школярів пройшли військову підготовку в українських таборах ультранаціоналістичних
Навіть західні аналітики, намагаються не помічати що відбувається в країні корозії душ, вважають, що це бомба сповільненої дії для держави.
Смуга перешкод замість пісочниці
Портал всесвітньо відомого видання National Geographic днями опублікував добірку знімків іспанського фоторепортера Дієго Ібарри Санчеса «Українські діти готуються воювати».
Дієго знімає війну в різних країнах світу багато років, побачив всяке і не раз викладав фотосвидетельства льодових кров подій, не боячись бути звинуваченим у розпалюванні «ницих інстинктів і людиноненависницьких пристрастей».
Але в даному випадку він явно залишив багато за кадром, показавши страждання донецьких дітей, що залишилися без даху над головою, рідних і можливості вчитися і обійшовши стороною підготовку «дитячого спецназу» у воєнізованих таборах, створених на решті території України відставними і діючими бійцями добробатов кшталт «Азова» та інших.
Ясно, що картинки, які постали його очам, веселими назвати ніяк не можна. Втім, і крім Дієго багато репортери проявили увагу до теми мілітаризації українського дитинства. Його колеги з іспанських, канадських та інших видань заповнюють прогалини, залишені Ібаррою.
«Герої безсмертні, вмирають вороги!»
«Восьмирічна Вікторія здається звичайною дівчинкою. Та її мрії про майбутнє навряд чи можна назвати сильно відрізняються від дум її ровесниць: вона мріє стати дизайнером одягу. А може бути — моделлю, коли виросте. Але при цьому маля вже відчуває себе солдатом. І одне іншому не заважає — не виключає свого майбутнього в рядах бійців воюючих української армії. З ким воює? А це їй пояснюють інструктори. Або побували в боях проти «проросійських сепаратистів», які брали участь у диверсійних операціях ЗСУ на території Донецької і Луганської самопроголошених республік», — пише кореспондент іспанського видання El Confidencial Етель Бонет.
Журналістка зазначає, що «резолюція Вікторії лякає навіть дорослих». Дівчинка чітко й усвідомлено вимовляє слова: «Є тільки одна Україна, і ми повинні її захищати. Ось тому я й прийшла сюди. Хочу навчитися битися. Мені дуже подобається стріляти з пістолета і ходити у військовому камуфляжі». Етель просто фізично відчуває агресію, яка накопичується у промові маленької українки і готова ось-ось виплеснутися назовні.
Частину літніх канікул — це вже традиція — Вікторія проводить в таборі «Лідер», що розмістився на території спортивних об’єктів, що залишилися в спадок від СРСР, неподалік від Києва. Табір не обзавівся офіційним сайтом, але про нього знають: куратори регулярно розповідають про все, що відбувається в «Лідері» на його сторінці в Facebook. Ну і традиційна передача інформації «з вуст у вуста» — краща, мабуть, форма реклами, а заодно і поручительство за новачка: не з вулиці прийшов, від надійних людей.
Від новобранців відбою немає. Місткість — 180-200 дітей у віці від 7 до 16 років. Строк перебування для кожної групи — 20 днів. Табір працює три літніх місяці. Повний пансіон — 18 доларів в день, не так щоб дешево за місцевими мірками. З ідеологічної наочною агітацією все в порядку — в таборі встановлено пам’ятник «Небесної сотні».
Інструктори — хлопці, суцільно складаються з жив і м’язів (ознак ожиріння — нуль), одягнені в польову військову форму. Режим життя в таборі — по-спартанськи жорсткий, до межі насичений тренуваннями. Пересування між об’єктами — виключно ладом.
Плавання, біг, фізичні вправи з обтяженнями, смуга перешкод, лазіння по канату — денний фізкультурну «меню». Особлива увага приділяється формуванню навичок поводження з вогнепальною зброєю: «калаші» (автомати Калашникова) семирічки легко і швидко розбирають і збирають з зав’язаними очима. Вправляються у стрільбі, правда, поки тільки з пневматичної зброї, зате навскидку, з лихим, подсмотренным в ковбойських фільмах висмикуванням пістолета з кобури.
Звуковий фон робочого дня — ультранаціоналістичні гімни, б’є навідліг по мозку металевий рок упереміш з українським панком. Пробіжки ладом і карбування кроку по плацу — під скандування гасел «Україна понад усе!», «Герої безсмертні, вмирають вороги!», «Лідер» відкриває дорогу! Україна єдина! Перемога або смерть!».
По стопах гітлерюгенду
Раз в сезон в «Лідері» проходить батьківський день. Діти розігрують на сцені театралізована вистава (про війну, звичайно, тут без варіантів), нашпигованное під зав’язку націоналістичними піснями, в текстах яких чимало місця відведено вихваляння пособників фашистів, шанованих тепер в якості героїв опору радянській окупації.
Майбутні бійці АТО розмахують червоно-чорними прапорами ОУН-УПА* («Організація українських націоналістів — Українська повстанська армія» — заборонені в РФ організації). Шоу пробиває сидять в залі батьків на сльозу розчулення.
Пізно ввечері проходять «свята національного духу», яких у звичайних програмах дитячих таборів не знайти: хлопчики та дівчатка, одягнені в бойову форму, з укритими балаклавами особами, кричать щось люте на адресу супостата. Який, за задумом інструкторів, неодмінно повинен врізати дуба зі страху, як тільки почує щось подібне.
І все це супроводжується періодичним вскидыванием рук зі стиснутими кулаками і розмахуванням палаючими смолоскипами. У кращих традиціях гітлерюгенду.
Одного разу вже було. І скінчилося погано
Українська преса вважає те, що відбувається «патріотичним вихованням молоді та юнацтва», методику якого російські ЗМІ прагнуть очорнити в очах світового співтовариства. Прогресивний Захід, переконані в Києві, розуміє, що насправді Україна «тримає себе в рамках людських цінностей».
Преса ж Європи та Америки поступово перестає захоплено сприймати те, що відбувається в державі, намеревающемся стати членом ЄС, і зазначає, що має місце дежа вю.
«Це все дуже нагадує події тридцятих років ХХ століття, які відбувалися в одному з держав Центральної Європи, і назвати те, що відбувається проявом нацизму і елементів фашизму не буде перебором», — така думка італійського журналіста Манліо Динуччи, який побував у дитячому військовому таборі, розбитому в околицях Яворова — містечка, розташованого в 50 кілометрах від Львова.
Репортер зауважує, що «позиції бандерівців у західній частині країни сильні особливо, тому тут ніхто навіть не намагається якось маскувати програму підготовки юних диверсантів красивими гаслами про «виховання патріотизму». Навпаки, роблять все можливе, щоб кипіла ненависть і пінилася через край, а мозок, затуманений нею, служив вихованцям лише для виконання команд наставників. Нехай звикають беззаперечно слухатися».
«У світлі міжнародних конвенцій вербування дітей у збройні групи являє собою військовий злочин, — розмірковує італієць. — Однак неонацистські претенденти на вступ до НАТО майже вільно організують курси військової підготовки для українських дітей».
«Вихованці цього «літнього табору» носять футболки з емблемою батальйону «Азов», яка насправді є символом дивізії СС Das Reich, — констатує апеннінський кореспондент. — Діти (в тому числі 6-річні малюки) і підлітки, об’єднані в групи по 30-40 чоловік, не грають у «солдатиків», а є ними, отримуючи справжню військову підготовку. І навчають їх всім премудростям військової справи неонацисти, які лютували проти цивільних осіб російської національності на сході України».
Виховання ненависті і виховання ненавистю
«Літній табір — це перший етап вербування дітей-солдатів», — ділиться думками з читачами порталу GlobalResearch.org його канадський кореспондент порталу Мішель Чоссадовски. Свою статтю журналіст ілюструє цілим віялом фотографій дітей з автоматами в руках.
«Тут не просто навчають стріляти. Тут виховують у підлітків ненависть. Вона стає домінуючим почуттям у ребячьей душі, не залишаючи місця для дружби, любові та іншого позитиву. «Ми вб’ємо всіх росіян», — одна із самих часто вживаних фраз в розмовах малолітніх вояк з оточуючими. Ці діти у своїй зомбованою ненависті схожі на тих, що готує ИГИЛ* [організація, заборонена в РФ]. Втім, нічого дивного в цій схожості немає: і ісламісти, і українські неонацисти проходили курси у одних і тих же вчителів зі Сполучених Штатів і деяких європейських держав, які мають намір розвалити зсередини цілі країни, щоб управляти ними і грабувати їх», — резюмує автор.
Канадець у своїх нотатках описує табір, організований на базі МВС України в Пущі-Водиці, всього в 23 кілометрах від центру Києва.
Під виконання перелічених завдань і персонал табору підбирається відповідний.
«Ігор Хоманский перший час справляє враження розсудливої людини. Але це — до моменту, поки не відкриє рот, — зазначає згадувана вище Бонет. — А коли починає говорити, сприйняття змінюється. Стає страшно: він повідомляє, що пишається своїм 11-річним сином, який віддає перевагу битися і вчитися вбивати реальних людей в таборі, а не грати у віртуальну війну на Playstation.
Директор табору «Лідер» Іван Гранаткін — герой Евромайдана, покритий татуюваннями людина з поголеною головою, з якої звисає характерна кіска-оселедець, стверджує, що виховує не фашистів, а патріотів. Просто в світлі триваючої війни на південно-сході країни патріотичне виховання приймає такі екстремальні форми».
«Заступник директора, 56-річний Олексій Заболотний, взагалі виглядає зловісно, — доповнює Етель. — Як це ні парадоксально звучить, але в минулому він працював вчителем англійської мови в середній школі і перекладачем російської армії, шпионя за американцями. Тепер він навчає неповнолітніх бойовим прийомам «для знищення прорускіх сепаратистів».
За чий рахунок банкет?
Не секрет, що плати, що вноситься курсантами, для утримання мілітаризованою «контори» недостатньо. Зрозуміло і те, що ніхто не налаштований публічно «світити» джерела та обсяги додаткового фінансування.
«Проте, враховуючи, що деякі інструктори в цьому дитячому таборі пройшли школу спецназу в різних країнах, відчувається, що зв’язок із західними державами є, і досить тісний, — повідомляє кореспондент El Confidencial. — Наприклад, Руслан Бормовой, позивний «Таїр», — елітний спецназівець, отримав військову підготовку під керівництвом інструкторів з США, Польщі, Франції та Канади».
Згаданий вище журналіст з Канади прямо вказує на те, що гроші надходять з США.
Італійський кореспондент говорить про те ж: «Підтримка, що надається ЦРУ і НАТО європейським нацистам, зовсім не є чимось новим і незвичайним. Американські лицарі плаща і кинджала завжди тримають руку на пульсі країн, де влада слабка, яких вдалося виростити сильну опозицію. Лівія, Косово — два приклади, що лежать зверху. З Україною все ще простіше, тут навіть ніхто і не збирається чинити опір. За гроші готові робити все що завгодно».
«Таїр» організував свій табір для підлітків у віці 11-17 років в місті Володимир-Волинський, на самому кордоні з Польщею. Звичайно, не на свої кровні — без допомоги зарубіжних патронів тут явно не обійшлося. У таборі «Таіра» термін навчання однієї партії школярів складає всього один тиждень, але зате дуже інтенсивну. З учнів беруть всього за 60 доларів. За сім днів повного пансіону — взагалі не гроші.
Український спецназівець готує своїх підопічних справжніх профі: тут і марш-кидки з 20-кілограмової викладкою, і винесення поранених з поля бою під вогнем і, природно, поводження зі зброєю. Не тільки з вогнепальною, але і з холодним, причому в останньому випадку прищеплюється знання і вміння ранити супротивника так, щоб той стік кров’ю.
«Ну хто так ріже?— цитує Бонет спецназівця, незадоволеного неточним виконанням команди малолітнім кандидатом у вбивці. — Втикай ніж в яремну ямку! Або полосни за сонної артерії!»
Патріотизм по-українськи як виняток з правил
Була в часи Радянського Союзу військово-спортивна гра для школярів «Зірниця». З наступами і обороною, штурмами висоток і тактичними маневрами. І автомат кожен старшокласник вмів збирати-розбирати. Ось тільки «заточене» все це було по-іншому: було прагнення перемагати, а не вбивати.
Воєнізовані табори для школярів існують практично у всій Європі. Збираються влітку до них зазвичай ті, хто після закінчення навчання має намір стати професійним військовим. Але європейці прикладають до «воєнізованому відпочинку» іншу мірку. У Старому Світі і установки старі: патріотизм — це любити свою батьківщину і бути готовим стати на її захист, якщо того вимагатиме ситуація.
У тій же Іспанії таких таборів більше десятка. Організовані вони всі за однаковою схемою, тому навести як приклад один буде цілком достатньо. Табір “El Gran Capitán” під Мадридом — для молоді віком від 11 до 21, організований для тих, хто мріє служити в майбутньому в армії або поліції. Тут навчають практично всім елементам базової підготовки спецназу і вартових правопорядку аж до оволодіння прийомами самооборони, навичками поводження з пістолетом і знайомства з азами снайперського мистецтва.
Існуючи в табірній середовищі разом з однолітками з інших країн, юні іспанці вчаться поважати їх бойові традиції. В “El Gran Capitán” прищеплюють любов до свого народу, а не вороже ставлення до іншого.
В українських таборах школярів змалку вчать за формулою «кращий захист — це напад», підказуючи, що навіть коли захищатися не від кого, шукати, на кого напасти, все одно потрібно. Так турбота про безпеку своєї країни підміняється вимогами обов’язково вести себе агресивно по відношенню до іншої.
Складається враження, що й саме слово «патріотизм» в українській мові тепер виступає синонімом слова «ненависть».
