У «Івана Васильовича…» машина часу Шурика відправила Жоржа Милославського прямо в епоху Івана Грозного
Авторитетний науковий журнал Scietific Reports повідомив про сенсаційне відкриття російських, американських і швейцарських учених — винахід і успішній роботі машини часу.
Для цього дослідникам довелося порушити, здавалося б, непорушний другий закон термодинаміки. Саме він диктував рух часу у Всесвіті тільки вперед, а також робив неможливим створення вічного двигуна. Тепер ця перешкода залишилася в минулому. Де кожен з нас при бажанні зможе згодом опинитися. Це довів експеримент, в ході якого квантовий комп’ютер в ході роботи повертався на частку секунди тому. Досвід закінчувався успіхом у 50 — 80 випадках залежно від складності створеної системи. Вчені впевнені, що при більш досконалому обладнанні вони зможуть подорожувати в минуле ще більш ефективно. А там і відкриття парку юрського періоду не за горами.
А ви б у яку епоху вирушили?— Мені б найбільше підійшло потрапити в першу половину 30-х років XX століття. Це той час, коли мої знання знадобилися. Я б міг принести найбільшу користь країні і народу, а також зробити непогану кар’єру.
Із історичних особистостей мені цікаві ті, хто активно діяв у той час. Я б хотів потрапити на прийом до Йосипу Сталіну або В’ячеславу Молотову.

— Коли я робив костюми для спектаклю «Людовик XIV» в Малому театрі, подумав, що не проти поспілкуватися з Королем-Сонце — дуже цікава була епоха! Ще із задоволенням попрацював би з Діором в період його розквіту. Але найбільше хотів би перенестися в дитинство і щось змінити. Відправити на море маму, врятувати від таборів батька. Себе, маленького, нагодував би брусницею. Після війни в нашому Іваново орудувала банда «Чорна кішка». Одного разу її члени пройшли прямо під вікном на першому поверсі, де ми жили. І я, пам’ятаю, лежав і думав, як би вони брусницю не вкрали — єдиний наш делікатес.

— Я б просто пробігся по епохах. Було б цікаво перевірити історію, дізнатися, що насправді було, а чого не сталося. Не думаю, що, якби зустрівся з моїм улюбленим Моцартом, у мене в житті щось би змінилося. Моцарт — геній, але чи таким цікавим він буде при особистому спілкуванні, як його твори? Флобер не даремно сказав: «До ідолів доторкатися не можна — позолота прилипає до пальців…»

Андрій Канчельскіс, головний тренер футбольного клубу «Навбахор» (Узбекистан):
— Я повернувся б в СРСР. Я тоді пишався своєю країною, нас всі боялися, навіть у футболі. Хочете, відкрию вам маленьку таємницю? У 91-му, коли вже розвалювався Союз, я поїхав в Англію. У знаменитому клубі «Манчестер Юнайтед» я заробляв менше, ніж у донецькому «Шахтарі»! На батьківщині ми, футболісти, були королями. Нам доплачували за те, за се. Навіть податки не вичитали! А як приїхав у Манчестер, там все офіційно: податки, всякі страховки через машину, медицину… Коротше, в грошах я втратив. Зате пограв у великій команді сера Алекса Фергюсона.
Дякую