Не знаю, хто саме приїжджав в 1999-му році до нас у Росію. На спільні навчання, а може інша мета була. На жаль, автор цієї історії про те промовчав.
Може там були американці, може французи, чи німці…
Промовчав він і про те, в який саме дивізії це відбувалося. Ну, гаразд.
Приїхала до них в дивізію іноземна делегація. Природно, за давньою і доброю російською традицією гостей зустріли від душі. Та так, що на полігон і російські бійці, і іноземці, і командування, прийшли хороші.
На полігоні вояки з дивізії вже відпрацьовують стрільбу лежачи. Один з іноземців просить нашого командира дати автомат постріляти.
Командир покликав бійця з АК, попросив аби той видав гостю “Калаш” і повний ріжок.
Іноземець підійшов до рубежу, і не особливо цілячись, або зважаючи випитого, потрапив тільки два рази по мішенях, миттю спустошивши магазин.
Після чого заявив, що винен у тому російський автомат.
Нашому бійцю таке ставлення до АК не сподобалося і він попросив командира дати добро на демонстрацію можливостей “Калаша”. Командир кивнув.
Боєць іде до старшині, бере повний ріжок, опускається на коліно, і починає грамотно класти мішені на землю. Спочатку ближні, потім далекі.
У міру спустошення ріжка особа у піддатого іноземця зазнає своєрідні зміни.
Мабуть соромно за свої слова трохи.
Інші ж гості з цікавістю спостерігають за тим, що відбувається.
Відстрілявся наш солдат, показав, коротше, іноземцю, що не в автоматі справу.
Всю цю ситуацію бачив полковник з тієї ж частини, який сидів в уазику. Природно, підкликає командира і зло починає шепотіти: “Ви що ж це нас перед гостями ставите в незручне становище. Навіщо так їх виставляти”? Хвилин п’ять командиру виносив мозок.
Командир мовчав-мовчав, не витримав.
Так само тихо прошепотів: “Товариш полковник, ну ми ж його не раком поставили, не загнули… Просто не треба наша зброя в поганій стрільби звинувачувати, коли у самого руки не тримають. Боєць просто показав, що не в автоматі справа”…
Полковник ще повозмущался і відпустив командира, пішов до делегації.
Мабуть задобрювати гостей вирішив, або відвернути від інциденту.
Через кілька днів, коли іноземці поїхали, ця історія дійшла до генерала. Той чоловік грамотний, потомствений офіцер. Викликав командира, вислухав ще раз історію з перших вуст, потиснув руку.
А солдату того десять діб відпустки зобов’язав виписати, щоб на батьківщину з’їздив, відпочив.
