Зібралися на зустріч у Відні міністри – представники Організації країн-експортерів нафти, прийняли рішення про продовження обмежень на видобуток «чорного золота» ще на 9 місяців. Це рішення повинно бути схвалено і країнами, які не є членами ОПЕК. Але Росія вже погодилася з позицією організації. Між тим, у самій ОПЕК далеко не всі учасники підтримують реальне посилення позицій Росії в організації.
Росія схвалила скорочення видобутку нафти
Згоду на скорочення видобутку нафти спільно з країнами ОПЕК в колишньому обсязі, тобто на продовження «нафтової угоди», Росія дала ще під час саміту «великої двадцятки» в Осаці. Там відбулася дуже важлива зустріч президента Росії Володимира Путіна з наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммадом бін Салман аль-Саудом. На тлі зустрічей Путіна з Трампом і Мей увагу до переговорів з саудівським принцом було дещо послаблено, а між тим саме вони відіграли ключову роль у майбутньому «нафтової угоди».
Переговори між Путіним і Салманом бін призвели до істотної зміни ситуації на світовому нафтовому ринку. Дві країни, що є найбільшими видобувачами і постачальниками нафти, фактично підпорядкували своїм інтересам ОПЕК і тепер справжні рішення про масштаби видобутку нафти приймають вже не міністри країн – учасниць ОПЕК, а Москва і Ер-Ріяд, домовляючись між собою.
Сам факт того, що Путін і бін Салман оголосили про скорочення видобутку нафти ще до саміту ОПЕК, який відбувся у Відні 1-2 липня, свідчить про перетворення Росії і Саудівської Аравії в справжніх лідерів ОПЕК, причому Росія, як відомо, членом ОПЕК не є.
Видобуток нафти буде стримуватися до березня 2019 року. Це – великий термін і в Росії, як і в Саудівській Аравії, розраховують, що «нафтова угода» буде відповідати економічним інтересам країни. Тим більше, що попит на нафту на світовому ринку, у зв’язку з цілою низкою об’єктивних факторів, падає, відповідно і виникає необхідність у підвищенні цін.
Якщо говорити про масштаби скорочення видобутку нафти, то в цілому планується скорочувати її на 1,2 млн барелів на добу від рівня видобутку жовтня 2018 року. Російська Федерація зобов’язується стримувати видобуток нафти на 228 тисяч барелів у добу від рівня жовтня 2018 року, а країни – учасниці ОПЕК – на 800 тисяч барелів на добу. Прихильники угоди підкреслюють, що якщо нафта буде продаватися вище 65 доларів за барель, то Росія отримає прибуток в бюджет в районі 2,8 трлн рублів до кінця 2019 року.
Іран: Росія вбиває ОПЕК
З критикою «нафтової» політики Росії виступив Тегеран. В Ірані назвали Російську Федерацію і Саудівську Аравію безпосередніми винуватцями поступового «вмирання» Організації країн – експортерів нафти. Про це заявив прибув до Відня міністр нафти Ірану Бижан Намдар Зангане.
На думку іранського міністра, зараз в ОПЕК існує очевидна однобічність у прийнятті рішень. Фактично політику картелю визначають Росія і Саудівська Аравія. І якщо саме по собі скорочення видобутку нафти не є проблемою, то в посиленні впливу Москви і Ер-Ріяда на політику організації в Тегерані бачать небезпечну тенденцію.
Насправді, Іран дійсно опинився в досить складній ситуації. З одного боку, він є союзником Росії в Сирії, так і в цілому на Близькому Сході. У Тегерані чудово розуміють, що без підтримки Росії, Ірану, обложенному санкціями і викликає ненависть Вашингтона, буде дуже погано.
З іншого боку, і це теж об’єктивний факт, якщо говорити про торгівлю корисними копалинами, то Іран є конкурентом Росії на світовому ринку, так як виробляє нафту і газ. І санкції, накладені на Іран Сполученими Штатами, в деякому сенсі вигідні і Росії, оскільки «вимикають» серйозного конкурента і дозволяють частково зайняти ту нішу торгівлі нафтою і газом на світовому ринку, яку раніше займав Іран.
Тому в Тегерані і стурбовані можливістю ОПЕК, особливо якщо врахувати, що нафтогазовий експорт Ірану зараз переживає далеко не найкращі часи – через американських санкцій від Ірану відвернулися практично всі покупці його нафти і газу. Без реальних можливостей «білого» експорту Ірану можна збільшити видобуток нафти хоч у десять разів, все одно продавати «чорне золото» в таких кількостях на світовому ринку Тегеран не зможе через американських санкцій.
Відповідно, і сама по собі угода щодо скорочення видобутку нафти не може заподіяти ніякої економічної шкоди іранських інтересів у поточної світової ситуації. Інша справа, що Тегерану не подобається сам факт вимушеного підстроювання Організації країн – експортерів нафти під інтереси Росії і Саудівської Аравії, але, з іншого боку, з цим вже нічого не поробиш.
Проблеми ОПЕК і її туманне майбутнє
Як відомо, Організація країн – експортерів нафти включала спочатку 14 учасників – це африканські, азіатські та латиноамериканські країни, що видобувають та експортують нафту. В Африці в ОПЕК входять Алжир, Ангола, Габон, Конго, Лівія, Нігерія та Екваторіальна Гвінея, в Латинській Америці – Венесуела та Еквадор, в Азії – Іран, Ірак, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати та Саудівська Аравія. Чотирнадцятий учасник ОПЕК, Катар, у січні 2019 року покинув ряди картелю.
Спочатку ОПЕК і так стикалася з серйозними проблемами. Насамперед, це протилежність політичних і економічних інтересів її учасниць. Наприклад, в ОПЕК входять найлютіші вороги – Іран і Саудівська Аравія. Їх політичне та ідеологічне протистояння неминуче поширюється і на сферу економіки, в тому числі і на видобуток нафти, на її експорт, де ці країни також є конкурентами.
По-друге, дуже відрізняється і економічне становище країн – учасниць ОПЕК. Так, Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт – це багаті країни з дуже високим рівнем життя населення і, при цьому, володіють колосальними нафтовими ресурсами. Для них нарощування видобутку нафти не принципово. Інша річ – такі країни, як Нігерія, Венесуела, Ірак, які перебувають у складній економічній ситуації і для яких видобуток нафти – єдиний спосіб прогодуватися, хоча б частково покрити борги.
Цілий ряд країн ОПЕК має проблеми політичного характеру, які неминуче впливають і на видобуток і продаж нафти. Так, в Іраку та Лівії йдуть громадянські війни, накладені на Іран санкції, фактично блокують країні можливість нормально торгувати нафтою, Венесуела також перебуває під санкціями, нехай і менш жорсткими. Тобто, вже чотири країни не можуть повною мірою реалізовувати свої можливості у сфері видобутку і продажу нафти.
З іншого боку, в ОПЕК не входять країни, які відіграють дуже важливу роль у світовому видобутку нафти. Насамперед, це Росія, на яку припадає 12% світового видобутку «чорного золота». В ОПЕК не складаються США, Китай, Канада, Бразилія, Казахстан, які також відіграють дуже важливу роль на світовому ринку нафти.
Наявність країн, які не є членами ОПЕК, але володіють величезними нафтовими запасами і активно торгують нафтою, само по собі є фактором, що перешкоджає монопольного впливу Організації країн – експортерів нафти на світовий ринок «чорного золота». І до останнього часу ОПЕК не прагнула скорочувати масштаби видобутку, вважаючи, що звільнилася ніша на нафтовому ринку буде відразу ж зайнята країнами, що не входять в цей картель.
Вигідна Росії угода ОПЕК?
Щодо економічних наслідків від угоди ОПЕК для Росії існує кілька точок зору. Згідно з найпоширенішою, Москва однозначно виграє від скорочення видобутку нафти, оскільки це дозволяє підтримувати високі ціни на «чорне золото». Так як експорт нафти є однією з найважливіших статей доходу російського бюджету, виходить, що від світових цін на нафту в значній мірі залежить і матеріальний добробут як Росії, так і всіх росіян.
Але критики угоди вважають, що для Росії вона якраз вкрай небезпечна. І приводять в якості аргументації наступні міркування. Видобуток нафти в Росії, на відміну від тих же країн – учасниць ОПЕК і не входять в ОПЕК країн на зразок США, росте дуже повільними темпами. Досить простих порівнянь: з 2007 року приріст видобутку нафти в Іраку склав 111%, в США – 87%, а в Росії – 10%. Коментарі, як кажуть, зайві.
Малі темпи зростання видобутку нафти позначилися й на долі Росії на світовому нафтовому ринку. Але чим менше частка Росії на світовому нафтовому ринку, тим менше і її вплив на нього. Особливо якщо врахувати, що сьогодні у світових покупців нафти зростає інтерес до інших сортів «чорного золота», які в Росії не видобуваються.
Не варто виключати і такий фактор як реальний вплив США на світовий ринок нафти, а воно куди більш масштабно, ніж російське. Почнемо з того, що Сполучені Штати споживають чверть світової нафти. При цьому самі США після «сланцевої революції» швидко перетворилися в найважливішого постачальника нафти на світовий ринок. Тепер США і світовий лідер з видобутку нафти, і світовий лідер за її споживання. Такий розклад дає Вашингтону можливість дуже серйозно впливати на ціни на нафту.
Крім того, в США не забувають і про політичні інструменти впливу. Наприклад, ввівши санкції проти Ірану і погрожуючи всім покупцям іранської нафти, США фактично прибрали її з світового ринку. Зараз велика частина іранської нафти залишається незатребуваною, а Тегерану залишається лише здійснювати тіньові поставки в Китай, та домовлятися з Росією, щоб Росія вже від свого обличчя продавала іранську нафту. Чи є в нашої країни аналогічні американським можливості впливати на світовий нафтовий ринок? Безумовно, таких можливостей немає, і найближчим часом навряд чи вони з’являться.
Цікава позиція самих російських виробників нафти, оскільки саме вони найкраще розуміють суть того, що відбувається. Так от в «Роснефти» до операції ОПЕК+ поставилися вкрай негативно. Якщо в Міністерстві економічного розвитку вважають, що лише завдяки угоді вдасться підтримувати високі ціни на нафту, то в «Роснефти» дотримуються протилежної точки зору. Угоду ОПЕК+ у найбільшої нафтової компанії країни вважають вигідною лише Сполученим Штатам.
Американці будуть нарощувати видобуток. Чи є сенс скорочувати нам, якщо американці тут же заповнять і займуть частку ринку?
— задався питанням керівник «Роснафти» Ігор Сєчін ще 4 червня, на зборах акціонерів «Роснефти».
Якщо Росія, як вважають супротивники угоди, ризикне і буде видобувати нафту в більших масштабах, ніж раніше, то ціни на нафту підуть вниз і це призведе до колосальних збитків для Сполучених Штатів. Дорогі проекти видобутку нафти будуть змушені піти з ринку, так як не витримають конкуренції. Хоча, зрозуміло, така позиція, що одержала назву «моделі цінової війни», також має масу ризиків, пов’язаних, в тому числі і з колосальними можливостями США.
Крім того, зобов’язання по угоді з ОПЕК здатні затримати розвиток цілого ряду російських видобувних проектів, що неминуче вплине і на стан обробної промисловості, на кількість робочих місць населення та рівень його доходів. В результаті і так невисокий рівень життя росіян може суттєво знизитися, що змусить громадян брати більше споживчих кредитів, збільшуючи кредитне навантаження.
Таким чином, наслідки угоди з ОПЕК для Росії можуть розглядатися під різним кутом. І говорити про те, що Москва опинилася в якійсь сверхвыгодной ситуації, домовившись із саудівським принцом, поки передчасно.
Автор:Ілля ПолонскийИспользованы фотографии:ѕіа.ги, azertag.az
Джерело: http://razvlekuha.org.ua/