Гра у всі часи подготавливала дитини до дорослого життя і вчила поведінки в різних життєвих ситуаціях. Дітей у різних країнах завжди захоплювали приблизно схожі ігри, що відображають життя оточуючого суспільства: дівчаток з ляльками або їх імітацією, хлопчиків — у війну або в яке-небудь ремесло. У XIX столітті діти грали навіть в смерть…
Дівчатка часом виряджали своїх ляльок в різні наряди, і в гардеробі маленьких модниць обов’язково було траурне плаття, і навіть труну для ляльок. Смерть була чимось буденним, і діти її бачили досить часто. У XIX столітті санітарні норми дотримувалися більш ніж сумнівно, так і медицина була зовсім на низькому рівні, що безпосередньо позначалося на людський смертності, особливо дитячої.
Як це ні сумно, але батьки XIX століття були готові до того, що їх дитина не проживе й року: дитяча смертність була колосальною. Цьому сприяла і гнітюча екологічна обстановка. З-за відсутності каналізації повітря у великих містах був неймовірно смердючим. До того ж промисловість в той час швидко розвивалася, а ось очисних споруд тоді не було і в помині.
Багато хвороб, в той час, були невиліковні, а деякі носили характер епідемій: кір, віспа, грип, тиф, холера, туберкульоз та багато інших, всі вони призводили до смерті. 20% дітей у сільських регіонах не доживали до підліткового віку, а в містах ця цифра була ще більшою.
У великій кількості літературних творів описують дитячі ігри в смерть і похорон. Чарльз Діккенс у 1840 році написав «Крамниці старожитностей», де є сцена гри дітей на цьому кладовищі, з імітацією похорону одного з малюків. А в «Пригодах Олівера Твіста» дуже точно передається гнітюча атмосфера того часу. Англійська письменниця Мері Карбери, народжена в 1849 році, розповідає у своїх мемуарах, як разом з братом вони в дитинстві грали у похорони улюбленої ляльки.
Збереглося дуже багато фотографій, де батьки знімаються з померлими дітьми. У той час фото коштувало дуже дорого, але це була єдина можливість залишити пам’ять про втрачену дитину. Такими сімейними фотографіями пишалися, і розміщували на самому видному місці.
В наш час, ми намагаємося уберегти наших дітей від розмов і зайвої інформації про смерть. Форуми рясніють порадами, як акуратніше донести до малюків цю непросту тему. А в XIX столітті життя і смерть йшли зовсім поряд, діти знали, що абсолютно будь-яка людина може померти, і теми втрати близьких і похорону не були забороненими.
