Про сумні перспективи людства останнім часом говорять і пишуть дуже багато. Нам пророкують загибель не тільки і навіть не стільки в результаті ядерної третьої світової, скільки від техногенних катастроф, жахливого забруднення навколишнього середовища, кліматичних змін. Але за кадром, як правило, залишається головна і найбільш імовірна загроза людству – банальне фізичне вимирання внаслідок зміни демографічної ситуації. Світ старіє, і це абсолютний факт, а сприяє цьому нерадостному процесу небачене перш скорочення народжуваності. Причому народжувати менше стали не тільки у «загниваючій» Європі або своєрідною Японії, але й у Туреччині, Ірані і навіть у країнах арабського Сходу.
Рівень народжуваності та рівень відтворення населення
Насправді скорочення народжуваності йде вкрай стрімкими темпами. Що таке нещасні тридцять—п’ятдесят років для історії людства? Так, похибка. Між тим, якщо в 1990 році в середньому на одну жінку припадало 3,2 дитини, народжених протягом життя, то сьогодні, в 2019 році, сумарний коефіцієнт народжуваності складає вже 2,5. А адже минуло всього 29 років – суща дурниця для історії, ще відносно молоді ті, хто в 1990 році вже перебував у дітородному віці. У 2050 році, через якісь тридцять років, сумарний коефіцієнт народжуваності впаде до 2,2, а адже 2,1 – це гранична цифра, за якою починається те саме вимирання людства.
Головна причина скорочення народжуваності зрозуміла і лежить як в соціально-економічній, так і в соціокультурному площинах. По-перше, на відміну від традиційних аграрних суспільств, в сучасному урбанізованому соціумі народження великої кількості дітей – справжня тягар для сім’ї. Навіть сім’я з відносно високим достатком, народивши трьох – чотирьох дітей, стрімко бідніє. Порівняйте: чоловік, який отримує високу за російськими мірками заробітну плату в 100 тисяч рублів, живучи вдвох з дружиною, яка одержує, нехай, 20 тисяч рублів, все одно може забезпечити прийнятний рівень життя сім’ї. А якщо чотири дитини? Дружина в переважній більшості випадків вже «виключена з процесу заробітку, а ці 100 тисяч діляться на 6 осіб і виходить 16 тисяч на людину – гідні гроші? Нікому не хочеться погіршувати своє життя.
По-друге, змінився сам інститут сім’ї. Одружуються і особливо виходять заміж набагато пізніше, ніж раніше, а розлучаються частіше. У Росії, наприклад, кількість розлучень перевищує 50% від кількості укладених шлюбів. Це дозволяє соціологам і демографам говорити про сучасну сім’ю як кризової.
По-третє, засоби контрацепції дозволяють контролювати народжуваність і люди просто не заводять дітей, якщо не хочуть їх мати. Народження дітей і сексуальне життя тепер досить далеко відстоять один від одного навіть в «базовому» соціальному шарі, у якому колись вони йшли пліч-о-пліч.
По-четверте, жінки більшою мірою орієнтуються на кар’єру, на самореалізацію і все частіше вона не пов’язана ні з дітонародженням, ні зі створенням сім’ї. В кращому випадку – два дитини.
Звичайно, перераховані процеси найбільш характерні для Європи і «європейської» Росії, але треба зазначити, що подібна модель все міцніше засвоюється і в тих країнах, які раніше відзначалися високим рівнем народжуваності. Наприклад, в Туреччині та Ірані рівень народжуваності вже наближається до європейського. Тут норма – дві дитини. Звичайно, в сільській місцевості, в консервативних сім’ях дітей більше, але ці ж діти з консервативних сільських сімей, вирушаючи на пошуки роботи в міста, вже засвоюють зовсім іншу модель сімейного поведінки.
Народжуваність стрімко скорочується в країнах Європи, Північної та Південної Америки, в Китаї, Японії, Південній Кореї, Росії і колишніх пострадянських республіках (навіть у середньоазіатських народжують все менше, ніж раніше), в Південно-Східній Азії, на Близькому Сході. Навіть в таких консервативних арабських країнах, як Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати народжуваність поступово знижується.
Неминучий наслідок зниження народжуваності – прогресуюче старіння населення. Якщо народжується мало дітей, то чисельність підлітків, молоді та представників старших вікових груп поступово вирівнюється. Особливо якщо врахувати, що середня тривалість життя також підвищується, смертність від хвороб скорочується, люди починають жити довше, при цьому народжуючи 1-2 дітей протягом життя.
Середній вік населення в багатьох європейських країнах переступив 40 років, в Росії він вже на межі 40 років, та й то приріст молоді поки забезпечують північнокавказькі республіки і численні мігранти з країн Закавказзя та Середньої Азії. Але і вони, потрапляючи в міське середовище, дуже швидко засвоюють відповідні моделі поведінки і якщо не в першому, то в другому поколінні кількість дітей у них вже знижується, особливо якщо виникають міжнаціональні шлюби, або підвищується рівень освіти і соціальний статус.
Останні цитаделі народжуваності
Мабуть, єдиний регіон світу, де ще тримається вкрай висока народжуваність – країни Тропічної Африки та кілька найбільш відсталих у соціально-економічному відношенні країн Азії. Тут загальні умови життя поки ще забезпечують високу народжуваність. Ключове слово «поки», так як мігранти, які вирушають з цих країн «підкорювати» багату Західну Європу, також стрімко скорочують народжуваність у своїх сім’ях.
Якщо поглянути на список найбільш народжують країн, то там – майже суцільна Африка. У першій десятці – Демократична Республіка Конго, Гвінея-Бісау, Ліберія, Нігер, Малі, Ангола, Бурунді, Уганда, Сьєрра-Леоне і затесався на п’ятому місці Афганістан. У другій десятці – Чад, Руанда, Буркіна-Фасо, Сомалі, Малаві, Бенін, Нігерія, Гвінея, Мозамбік, Еритрея і єдина країна з Південно-Східної Азії – крихітний Східний Тимор (15-е місце).
Третя десятка – майже суцільна Африка: Замбія, Кенія, Танзанія, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія, Того, Мадагаскар, Центральноафриканська Республіка і лише дві азіатські країни – Ємен і Палестинська національна адміністрація. У четвертої, п’ятої, шостої десятках починають з’являтися окремі країни Океанії та Південної Америки, а перша європейська країна – Албанія – з’являється лише на 125-му місці, та й то завдяки культурній специфіці цієї країни, велика частина населення якої сповідує іслам.
Зараз 6-7 дітей на жінку народжують лише в Нігері та Анголі, 5-6 – у Малі, Чаді, Південному Судані, Уганді, Сомалі, Мозамбіку, Замбії, Малаві, Руанді та Афганістані. 4-5 дітей – норма для Судану, Ефіопії, Нігерії, ЦАР, ДРК і більшості інших країн Тропічної Африки. В країнах Магрибу (Алжир, Туніс, Марокко), в Саудівській Аравії, Індії і Пакистані норма – 2-3 дитини на жінку, а Туреччина, Іран, Ліван, ОАЕ, Таїланд давно зрівнялися з показниками європейських країн – 1-2 дитини на жінку.
На сьогоднішній день «рожающие» країни є головним постачальником робочої сили на світовий ринок праці, особливо низькокваліфікованої. Європа продовжує рекрутувати робочу силу з Африки, США – з Мексики і країн Центральної Америки (при тому, що і в Мексиці народжуваність вже почала скорочуватися, у списку «народжують» країн Мексика – на 102-му місці).
Проблема «обезлюднює» країн
Що цікаво, Західна Європа продовжує викачувати людські ресурси з країн Східної Європи, включаючи колишні радянські республіки Прибалтики, Молдови і України, де народжуваність і так знаходиться на вкрай низькому рівні. Нечисленна прибалтійська молодь вважає за краще перебратися у країни Західної Європи – Великобританії, Німеччини, Швеції, Данії, навіть у Польщу, де є хоч якась робота і куди більш високі зарплати, ніж в рідних країнах.
В результаті населення Латвії, Литви, Естонії, Молдови, так і України стрімко старіє не тільки з причини зниження народжуваності, але і із-за відтоку населення. І якщо Конго або Ефіопія цей відтік заповнюють високою народжуваністю, то Україна або Латвія високою народжуваністю похвалитися не можуть і трудові ресурси витікають з цих країн безповоротно.
У другій половині XXI століття проблема «обезлюднює» держав стане більш ніж актуальною. І ситуація ускладниться тим, що ті ж країни Прибалтики, не кажучи вже про Молдови чи України, не є привабливими для мігрантів. Тобто, їх навіть не будуть заселяти вихідці з країн «третього світу». Хіба що переселенці з найвідсталіших, постійно воюючих країн Тропічної Африки начебто Центральноафриканської республіки, Південного Судану або Демократичної Республіки Конго теоретично можуть бути згодні на міграцію в ці колишні радянські республіки. Але і для них вона насправді не має сенсу, оскільки куди простіше прибути в ті ж країни Західної Європи.
Демографічна ситуація у Росії
Однак, не варто зловтішатися з приводу України чи країн Прибалтики. Демографічна ситуація в Росії також залишає бажати кращого, що вже визнають і вищі керівники російської держави. Програми на зразок «материнського капіталу» дали певний ефект, але тепер ситуація знову ускладнюється. І допомогти не в змозі навіть ті заходи державної підтримки, на які у держави бракує сил, що говорити про пропаганду, яка сприймається молоддю, так і більш старшими поколіннями, або з насмішкою, або в багнети – хто ж поведеться на заклики народжувати по п’ять дітей із зарплатами в 25-30 тисяч рублів і знімними «однушками» (і це у великих містах).
Зараз в піку дітородного віку знаходиться покоління, народжене між 1991 і 2000 роками – це ті роки, коли наша країна переживала найбільш складний період в політичному і економічному розвитку. Народжували мало, ось і мало представників сучасного покоління 20-річних. І серед них, особливо якщо говорити про більш-менш освіченої і проживає в містах частини молоді, народження великої кількості дітей не розглядається в якості бажаної життєвої стратегії.
Звичайно, можна звинувачувати у всьому соціальну політику держави, яка, мовляв, не забезпечує гідної підтримки матерям (і батьків), включаючи повноцінну допомогу у вирішенні житлового питання, виплату нормальних дитячих посібників, декретних. Але сильно допомагають молодим сім’ям» влада Нігеру або Еритреї? Значить, справа все ж не в матеріальних умовах. Змінюється система цінностей, змінюються і очікування від виховання дітей. Сучасні молоді сім’ї зовсім не хочуть, щоб «семеро по крамницях» потім вирушили вантажниками на продовольчі бази або прибиральницями в «Пятерочки». Але дати гідне виховання та освіту в наші дні стає все складніше навіть для одного – двох дітей, не кажучи вже про чотирьох або п’яти.
Якщо говорити про такому ресурсі як більш традиційні регіони Росії начебто республік Північного Кавказу, то їх населення, по-перше, нечисленне, а по-друге і там спостерігаються ті ж тенденції скорочення народжуваності, особливо коли сім’ї перебираються в інші регіони, великі мегаполіси. З середньоазіатськими мігрантами та ж проблема, та й потім не варто забувати і про національної ідентичності. Який ми хотіли б бачити країну через п’ятдесят – сто років? І мова не про расовому, етнічному складі населення, а мова про культурних кодах, про те, до якої культурної традиції належатиме нехай і перемешавшееся в етнічному відношенні населення Росії.
Наприклад, у латиноамериканських країнах бразильці, аргентинці, перуанці незалежно від наявності іспанських, португальських, індіанських, африканських, азіатських кровей все ж є націями романської, католицької традиції. Нехай Фухіморі, але Альберто! Чи вийде у Росії такий сценарій з вихідцями з тих самих республік Середньої Азії? З цим можна посперечатися.
У будь-якому випадку, вже в найближчі десятиліття світ зіткнеться з дуже серйозними проблемами, викликаними старінням населення, скороченням народжуваності і змінами на ринку праці. При збереженні безробіття буде зростати і кількість «порожніх» вакансій, особливо у сфері некваліфікованого і низькокваліфікованої праці. Хто буде працювати і забезпечувати все збільшується і збільшується кількість довгожителів-пенсіонерів, які народжували в кращому випадку по одній дитині? Відповідь на це питання знайти поки не виходить ні у маститих демографів, ні в гучноголосих політичних лідерів.
Автор:Ілля ПолонскийИспользованы фотографии:baba-deda.ru
Джерело: http://kolizey.net.ua/
