Торжок – всього 200 кілометрів від Москви. Торговий місто, відомий з 12 століття. Сюди їдуть туристичні автобуси, приїжджає чимало самостійних відвідувачів. І хоча я не люблю описувати недоліки міст, більше наголошуючи на пам’ятки, тут пробрало мене.
Для початку хрестоматійний парадний вигляд , знятий з пішохідного мосту, куди приходять, напевно, всі відвідують цей містечко. Виглядає дуже симпатично, так і представляється собі патріархальний маленьке містечко.
Ще одна візитна картка, часто зустрічається в інтернеті – набережна річки Тверци.
Ніби як відреставрована набережна – насправді це кілька будинків з відреставрованими фасадами.
А ось вигляд, якщо подивитися з того ж мосту в іншу сторону. Теж начебто непогано.
Але от насправді – тут вже покинуті напіврозвалені будинки видно, так і в житлові будинки хоча б скла можна було вставити. Так, для загального виду – ще раз звертаю увагу, що це види з пішохідного мосту, практично головною оглядового майданчика Торжка.
Але перебираємося далі в колишній Воскресенський дівочий монастир. Він добре проглядається з набережних Тверци, монументально підносячись над навколишніми будівлями. Монастир був заснований ще в 16 столітті, і закритий у 20-их роках минулого століття. Зараз на його території розташовується швейна фабрика. Втім, табличка варто, все як годиться.
Територія дбайливо прикрашена пальмами з пляшок. Ні, я розумію, коли люди ставлять їх у себе на ділянці – подобається, і заради бога. Але на території старого, нехай і недіючого монастиря, до того ж все-таки пам’ятника архітектури – ну дико, правда.
Навколо теж якось невесело.
Ми були в Торжку на масляну, так що на центральній площі був міський свято. Так що тепер прогуляємося по історичній частині.
Про відзначення масляної – ну що сказати, все як скрізь. Виступ артистів, торгові намети, намети з їжею. Не погано і не добре, але народ є, і місцеві та туристи.
Будівля міської адміністрації, торгові ряди – всі тут. І начебто виглядає непогано. Жовтенькі такі, торгові ряди – з непарадного боку теж жовтенькі, але ось вигляд вже не той.
Мене ж привернула недіюча, і як правило, закрита, церква Климента, папи Римського, добре переглядається з іншого боку Тверци.
Але от варто було звернути з площі, і понеслося. Маленькі провулочку зі старими купецькими будинками. Здавалося, таку цукерку можна зробити – цілий туристичний квартал. Але чи то грошей, то немає бажання – це якийсь морок.
Дуже неприємне і гнітюче враження залишилося, відчуття якогось апокаліпсису. Нещодавно були в Угличі, там теж не можна сказати, що прямо-таки все відреставровано і приведено в порядок. Так, багато чого просто колись було пофарбовано, облущилося вже. Але там центр живий – в особняках і будинках музеї, магазинчики, столові, каки-то установи. А тут центр кинутий і нікому непотрібний, повільно і болісно вмирає.
Ще один соборний комплекс, красиво виглядав з боку набережної.
Думала, що зайдемо на територію, може навіть вдасться потрапити всередину. Але знову все не так. І огорожу з усіх боків на замках, та й не з парадної сторони теж все не так добре.
Правда на одних з воріт все-таки висять листочки з телефонами, так що при великому бажанні напевно можна потрапити всередину. Ну відкрийте ви територію хоча б, поставте ящик для пожертвувань.
А тепер ще два місця, які все-таки згладили неприємні враження.
Борисоглібський чоловічий монастир, причому діючий. Але тут просто частина території обгороджена, і висять оголошення з проханням не заходити на територію ченців. Такий підхід мені подобається набагато більше.
Дуже красива дзвіниця, на яку можна піднятися за 100 рублів, фотографувати всередині теж дозволяють. Раджу не полінуватись і забратися на самий верх.
І ще цікава дерев’яна церква – свого часу вона була перевезена з іншого берега Тверци і відреставрована. Простенька, але з чудово збереженими небесами.
І ось таке оголошення на вході в церкву. Приємно, що все-таки не всі церкви у нас за парканами і замками.
Так що подивитися в Торжку є що, тут аж ніяк не всі цікаві місця цього міста. Але ось враження він залишив дуже суперечливе – сучасні квартали не викликають жодних емоцій. Такі є в сотні невеликих містечок. А от історична частина, чесно кажучи, неприємно здивувала.
