Тут багато фанатів СРСР періодично вскрикивают в коментарях, що Совок був країною виключно чесних і порядних людей, які ніколи не брали чужого, двері у квартири навіть не замикалися на замки, а ключі зберігалися під килимками. На рахунок дверей сперечатися не буду — таке дійсно практикувалося в невеликих містечках і просто в замкнутих мікрорайонах, де люди добре один одного знали, де практично не бувало “чужих”, і де, власне, особливо не було чого красти — крім кількох комплектів постільної білизни, двох-трьох сервізів і всякого старого мотлоху в комірчині.
Що стосується, власне, крадіжок — на побутовому рівні в СРСР воно існувало повсюдно, але при цьому серед самих побутових злодюжок власне “крадіжкою” не вважалося.Звичайно, вкрасти гроші або скажімо там ювелірні прикраси — це було вже справжнє злодійство, потрапляє до того ж під відповідну статтю КК, а ось наприклад обважити в магазині або змінити склад страв у закладах громадського харчування, принести з заводу пару підшипників, злити зо два десятки літрів соляри на автобазі — це траплялося часто-густо і не вважалося чимось негожим.
Чому так відбувалося? По-перше, від загальної бідності, одно розмазаний по всім верствам суспільства. По-друге, з-за загального дефіциту необхідних товарів і послуг. Прокладки для сантехніки завжди були у “свого” слюсаря (які той поцупив десь на складі), потрібні запчастини для автомобіля (яких не було в автомагазинах) дивом перебували у “свого” автомеханіка. Можна сказати, що така “низова корупція” є практично неминучою в бідних країнах, при цьому всередині самого суспільства вона не вважається чимось негожим — люди просто виживають як вміють.
Ну і третя причина такого злодійства — це відсутність приватної власності як такої, в широкому розумінні цього слова. Фраза “все навколо колгоспне, все навколо нічиє” дуже добре характеризує ситуацію тих років — взяти “нічиї” дрова чи “нічий” металобрухт вважалося майже нормою і ніби як навіть і не крадіжками.
Отже, в сьогоднішньому пості — великий і цікавий розповідь про те, як і що саме крали в СРСР.
Крадіжка в радянському громадському харчуванні.
Мабуть, в красти в радянському громадському харчуванні було простіше всього з тієї точки зору, що злодюжку було не так-то просто поймат за руку. Приміром, сметану розводили кефіром, забираючи рештки собі, кефір розводили молоком. Саме молоко теж крали, причому досить винахідливо — щоб молоко не псувалося, до нього додавали харчову соду, списуючи при цьому частина молока як “зіпсований” і забираючи собі додому. Супи варилися без м’яса (з так званим комбижиром для видимості м’ясного навару), після чого при видачі в тарілку клався шматочок м’яса. До речі, схожі штуки досі провертають в деяких напівпокинутих “державних” столових, де в якомусь сенсі досі залишився СРСР.
Окремим способом воровался чай. Як ви знаєте, в радянських їдальнях “чай” готувався у величезних алюмінієвих каструлях, на які було покладено певну кількість заварки (найчастіше — дешевого чаю “грузинський”). Чималу частину заварки відсипали так би мовити “для себе”, а в каструлю з чаєм додавали палений цукор, залишаючи на ніч на невеликому вогні. У результаті виходила темно-коричнева рідина, майже без запаху чаю.
Крадіжка в радянських продуктових магазинах.
В принципі, тут все було схоже на крадіжку в їдальнях, але були і свої нюанси. Скажімо, радянські Гости описували норми по усушка й утруска товару — торговці використовували їх по-максимуму, навіть якщо товар не “усушился” — залишок просто крали. Дуже часто більш-менш якісні продукти (м’ясо, ковбаса) продавали “з-під прилавка” для “своїх”, але дещо дорожче відпускної роздрібної вартості, а отриману різницю клали в кишеню.
Крали також і на ринках, обвішуючи покупців (для чого застосовувалися системи хитромудрих магнітів і прихованих гирьок). Явище було настільки масовим, що на ринках були повсюдно поширені т. зв. “контрольні ваги”.
Шахрайство в магазинах промтоварів.
Тут все відбувалося схожим чином — якісні і дефіцитні товари, які раптом надійшли у продаж, продавалися так само “з-під прилавка” за трохи більшу вартість. З юридичної точки зору все було зовсім чисто — ось товар, ось покупець, ось чек, ось гроші в касі. “Побачити” за допомогою перевірки те, що продавщиця поклала собі в кишеню “надприбуток”, було ніяк неможливо.
Крім того, на радянській торгівлі непогано наживалися і всякі ревізори/перевіряючі, які часто за дрібну (а іноді й не дуже) хабар закривали очі на дрібні (а іноді й не дуже) порушення. Тут ще слід сказати, що корупційні зв’язки в радянській торгівлі шикувалися роками, а корупційні мережі налічували часто сотні учасників. Зараз ці люди, що жили в той час дуже жирно в порівнянні з іншою сірою масою, дуже сумують за СРСР.
Крадіжка на заводах і будівництвах.
Тут все досить просто — тягли все, що погано лежало, було погано прикручене або легко отливалось/отсыпалось з великої тари. Втім, те що було прикручене добре — спершу відкручували, а потім теж крали. Комплекти інструментів, плашки для нарізування різьби, скло, цемент, навіть цегла — думаю, багато хто з вас пам’ятають гаражі і балкони, набиті усім цим добром. Бачили в гаражі у сусіда дядька Петі комплект радянських надфилей в коробці? Думаєте, він його в магазині купив)?
Виносили все це добро через прохідні, або просто перекидали через паркан, для чого часто залучалися спільники. Як-то на просторах інтернету мені зустрілася ціла інструкція про те, як правильно виносити під плащем карданний вал для автомобіля з допомогою спеициального противаги)
Реалізовувалося все вкрадене або безпосередньо за гроші, або бартером — за певні товари або послуги.
Водії з автобаз, трактористи, таксисти.
Ці крали бензин і соляру (класика), а також запчастини та кузовну фарбу. Таксисти часто крали гроші, просто не включаючи лічильник за поїздки. Крім того, в пізньорадянські роки таксисти часто були замішані в дрібному кримінал начебто допомогою повіям і нелегальним продавців спиртного (забороненого горбачевским “сухим законом”).
Тіньові виробництва.
Пам’ятаєте фразу з “Дванадцяти стільців” про те, що уся контрабанда робиться в Одесі на Малій Арнаутській вулиці? В принципі, ця фраза була застосовна до багатої “фірмі”, що підпільно робилася в СРСР в Радянському Союзі існували цілі тіньові виробництва по пошиттю тієї чи іншої “фірмової” одягу, які заробляли баснословыне капітали. Рахуйте самі — фірмові джинси “Монтана” в СРСР коштували 200 рублів (більше однієї середньої зарплати), саморобні джинси “під монтану” з такни простіше можна було легко продати рублів за 100-120 — величезні на ті часи гроші.
Шили всі ці речі часто з вкрадених, списаних або якихось неврахованих матеріалів — у чому були замішані високопоставлені люди аж до директорів камвольних комбінатів. Час від часу такі схеми накривалися, про деякі справи навіть писала преса — але я впевнений, що неврахованих/нерозкритих схем було більш ніж в 10 разів більше.
Епілог.
Загалом, як бачите, “чесні радянські громадяни” були не такими вже чесними — у СРСР існувало досить масове побутове злодійство, якими були пронизані всі верстви суспільства. Чи можна звинувачувати в цьому радянських громадян? І так, і ні — чималу частку відповідальності я б поклав на саму совкову систему, яка тотальною бідністю і децифиом змушувала людей якось виживати і крутитися.
А ви пам’ятаєте якісь випадки дрібного побутового крадіжки з СРСР?
Розкажіть, цікаво.
maxim_nm
