Тут багато фанатів СРСР періодично вскрикивают в коментарях, що Совок був країною виключно чесних і порядних людей, які ніколи не брали чужого, двері у квартири навіть не замикалися на замки, а ключі зберігалися під килимками. На рахунок дверей сперечатися не буду — таке дійсно практикувалося в невеликих містечках і просто в замкнутих мікрорайонах, де люди добре один одного знали, де практично не бувало «чужих», і де, власне, особливо не було чого красти — крім кількох комплектів постільної білизни, двох-трьох сервізів і всякого старого мотлоху в комірчині.
Що стосується, власне, крадіжок — на побутовому рівні в СРСР воно існувало повсюдно, але при цьому серед самих побутових злодюжок власне «крадіжкою» не вважалося.Звичайно, вкрасти гроші або скажімо там ювелірні прикраси — це було вже справжнє злодійство, потрапляє до того ж під відповідну статтю КК, а ось наприклад обважити в магазині або змінити склад страв у закладах громадського харчування, принести з заводу пару підшипників, злити зо два десятки літрів соляри на автобазі — це траплялося часто-густо і не вважалося чимось негожим.
Чому так відбувалося? По-перше, від загальної бідності, одно розмазаний по всім верствам суспільства. По-друге, з-за загального дефіциту необхідних товарів і послуг. Прокладки для сантехніки завжди були у «свого» слюсаря (які той поцупив десь на складі), потрібні запчастини для автомобіля (яких не було в автомагазинах) дивом перебували у «свого» автомеханіка. Можна сказати, що така «низова корупція» є практично неминучою в бідних країнах, при цьому всередині самого суспільства вона не вважається чимось негожим — люди просто виживають як вміють.
Ну і третя причина такого злодійства — це відсутність приватної власності як такої, в широкому розумінні цього слова. Фраза «все навколо колгоспне, все навколо нічиє» дуже добре характеризує ситуацію тих років — взяти «нічиї» дрова чи «нічий» металобрухт вважалося майже нормою і ніби як навіть і не крадіжками.
Отже, в сьогоднішньому пості — великий і цікавий розповідь про те, як і що саме крали в СРСР.
Крадіжка в радянському громадському харчуванні.

Мабуть, в красти в радянському громадському харчуванні було простіше всього з тієї точки зору, що злодюжку було не так-то просто поймат за руку. Приміром, сметану розводили кефіром, забираючи рештки собі, кефір розводили молоком. Саме молоко теж крали, причому досить винахідливо — щоб молоко не псувалося, до нього додавали харчову соду, списуючи при цьому частина молока як «зіпсований» і забираючи собі додому. Супи варилися без м’яса (з так званим комбижиром для видимості м’ясного навару), після чого при видачі в тарілку клався шматочок м’яса. До речі, схожі штуки досі провертають в деяких напівпокинутих «державних» столових, де в якомусь сенсі досі залишився СРСР.
Окремим способом воровался чай. Як ви знаєте, в радянських їдальнях «чай» готувався у величезних алюмінієвих каструлях, на які було покладено певну кількість заварки (найчастіше — дешевого чаю «грузинський»). Чималу частину заварки відсипали так би мовити «для себе», а в каструлю з чаєм додавали палений цукор, залишаючи на ніч на невеликому вогні. У результаті виходила темно-коричнева рідина, майже без запаху чаю.
Крадіжка в радянських продуктових магазинах.

В принципі, тут все було схоже на крадіжку в їдальнях, але були і свої нюанси. Скажімо, радянські Гости описували норми по усушка й утруска товару — торговці використовували їх по-максимуму, навіть якщо товар не «усушился» — залишок просто крали. Дуже часто більш-менш якісні продукти (м’ясо, ковбаса) продавали «з-під прилавка» для «своїх», але дещо дорожче відпускної роздрібної вартості, а отриману різницю клали в кишеню.
Крали також і на ринках, обвішуючи покупців (для чого застосовувалися системи хитромудрих магнітів і прихованих гирьок). Явище було настільки масовим, що на ринках були повсюдно поширені т. зв. «контрольні ваги».
Шахрайство в магазинах промтоварів.

Тут все відбувалося схожим чином — якісні і дефіцитні товари, які раптом надійшли у продаж, продавалися так само «з-під прилавка» за трохи більшу вартість. З юридичної точки зору все було зовсім чисто — ось товар, ось покупець, ось чек, ось гроші в касі. «Побачити» за допомогою перевірки те, що продавщиця поклала собі в кишеню «надприбуток», було ніяк неможливо.
Крім того, на радянській торгівлі непогано наживалися і всякі ревізори/перевіряючі, які часто за дрібну (а іноді й не дуже) хабар закривали очі на дрібні (а іноді й не дуже) порушення. Тут ще слід сказати, що корупційні зв’язки в радянській торгівлі шикувалися роками, а корупційні мережі налічували часто сотні учасників. Зараз ці люди, що жили в той час дуже жирно в порівнянні з іншою сірою масою, дуже сумують за СРСР.
Крадіжка на заводах і будівництвах.

Тут все досить просто — тягли все, що погано лежало, було погано прикручене або легко отливалось/отсыпалось з великої тари. Втім, те що було прикручене добре — спершу відкручували, а потім теж крали. Комплекти інструментів, плашки для нарізування різьби, скло, цемент, навіть цегла — думаю, багато хто з вас пам’ятають гаражі і балкони, набиті усім цим добром. Бачили в гаражі у сусіда дядька Петі комплект радянських надфилей в коробці? Думаєте, він його в магазині купив)?
Виносили все це добро через прохідні, або просто перекидали через паркан, для чого часто залучалися спільники. Як-то на просторах інтернету мені зустрілася ціла інструкція про те, як правильно виносити під плащем карданний вал для автомобіля з допомогою спеициального противаги)
Реалізовувалося все вкрадене або безпосередньо за гроші, або бартером — за певні товари або послуги.
Водії з автобаз, трактористи, таксисти.

Ці крали бензин і соляру (класика), а також запчастини та кузовну фарбу. Таксисти часто крали гроші, просто не включаючи лічильник за поїздки. Крім того, в пізньорадянські роки таксисти часто були замішані в дрібному кримінал начебто допомогою повіям і нелегальним продавців спиртного (забороненого горбачевским «сухим законом»).
Тіньові виробництва.

Пам’ятаєте фразу з «Дванадцяти стільців» про те, що уся контрабанда робиться в Одесі на Малій Арнаутській вулиці? В принципі, ця фраза була застосовна до багатої «фірмі», що підпільно робилася в СРСР в Радянському Союзі існували цілі тіньові виробництва по пошиттю тієї чи іншої «фірмової» одягу, які заробляли баснословыне капітали. Рахуйте самі — фірмові джинси «Монтана» в СРСР коштували 200 рублів (більше однієї середньої зарплати), саморобні джинси «під монтану» з такни простіше можна було легко продати рублів за 100-120 — величезні на ті часи гроші.
Шили всі ці речі часто з вкрадених, списаних або якихось неврахованих матеріалів — у чому були замішані високопоставлені люди аж до директорів камвольних комбінатів. Час від часу такі схеми накривалися, про деякі справи навіть писала преса — але я впевнений, що неврахованих/нерозкритих схем було більш ніж в 10 разів більше.
Епілог.
Загалом, як бачите, «чесні радянські громадяни» були не такими вже чесними — у СРСР існувало досить масове побутове злодійство, якими були пронизані всі верстви суспільства. Чи можна звинувачувати в цьому радянських громадян? І так, і ні — чималу частку відповідальності я б поклав на саму совкову систему, яка тотальною бідністю і децифиом змушувала людей якось виживати і крутитися.
А ви пам’ятаєте якісь випадки дрібного побутового крадіжки з СРСР?
Розкажіть, цікаво.
maxim_nm

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here