Подивився вчора фільм «Влада» присвячений «етапи великого шляху» Діка Чейні і його банди.
В оригіналі фільм звичайно називається не влада, а «Віце», відсилаючи до посади, яку займав Чейні в адміністрації Буша-молодшого.
Фільм являє собою нарізку з різних епізодів життя Діка Чейні — від старту кар’єри на початку 70х до кінця політичної кар’єри після приходу до влади Обами.
По суті, це набір сцен, де автори прагнули показати, як цей чоловік виявився поруч із «військовим імператором» єдиної наддержави на піку її військово-політичних можливостей і безконтрольного панування.

Дві криваві війни, які забрали життя більше мільйона людей, були організовані людьми з цієї фотографії, але ніхто з них не поніс за це жодної кримінальної відповідальності.
Засудження цих осіб в американських фільмах як і раніше носить дуже обережний характер, зі згладжуванням кутів і відходом від однозначних оцінок, які США настільки люблять роздавати іншим країнам і правителям.

В черговий раз перетворився до невпізнання Бейл відмінно втілив образ безжального циніка-маніпулятора Діка Чейні жаждавшего реальної і безконтрольної влади, яку він на чолі своєї «банди» і роздобув у свої руки при Буші-молодшому, зробивши образ США у світі таким, якими ми його знаємо зараз.
Бейл не тільки візуально дуже схожий на Чейні, але і відмінно втілює його політичний образ розписаний в різній науковій і публіцистичній літературі. Також не відстає і його оточення — перш за все відмінно зіграні Рамсфельд і Буш-молодший. З точки зору акторської гри фільм відмінний.
Інше питання, що як тільки події починають підбиратися до розбору конкретних справ «банди Чейні» (заради чого власне і був знятий фільм), оповідання стає більш фрагментарним, а трактування деяких подій виглядають як спроба натягування сови на глобус або відведення від суті.

Оточення Буша фактично сфабрикувало привід для нападу на Ірак, організувавши незаконне агресію проти суверенної держави. Як і в багатьох схожих фільмах на цю тему, автори йдуть від оцінки діянь цих людей, обмежуючись констатацією фактів пов’язаних з сотнями тисяч загиблих.
Дуже дивний пасаж про те, що США самі розрекламували Аль-Заркаві і він створив ИГИЛ, хоча на ділі Аль-Заркаві очолював Близькосхідну Аль-Каїду, а ИГИЛ формувалася паралельно, за рахунок відсиділи в американських в’язницях ісламістів і пішли в підпілля офіцерів партії Баас.
Фактично пропущено питання підготовки вторгнення в Афганістан, хоча зв’язок Афганістану з подіями 11 вересня також як і з Іраком була доволі абстрактною, а війна там триває і зараз, і фактично вона програна США. У фільмі оцінку наслідків цих дій Чейні не дають.
Розбираються різні «нехороші» закони продавлені Чейні — закон про тортури, про прослуховування телефонів і т. д, але чомусь обходять стороною Патріотичний Акт та пов’язані з цим наслідки пов’язані з масовим та системним обмеженням різних прав і свобод.
Виступ Пауелла в ООН показали без горезвісної «пробірки», яка стала символом брехні адміністрації Буша, обмежившись згадкою, що Пауелл «важко переживав цей епізод». У ряді фільмів питання свідомої підробки «доказів розвідки» розбирався більш наочно.

І так далі. Фільм з одного боку критикує діяльність банди Чейні, але достатньо системно згладжує кути, коли критика Чейні виходить на рівень критики всієї системи, ігноруючи тих, хто лобіював цей курс, обмежуючись легкими натяками на величезні бариші «Халлібертон», поживившийся на розграбуванні Іраку і неназвані компанії зацікавлені в отриманні доступу до іракських нафтових родовищ. Загалом, при перегляді не залишало враження, що фільм почасти кон’юнктурний і є відлунням війни демократів з республіканцями, де полоскання брудної білизни Буша-молодшого (при цьому період Клінтона обійдений мовчанням) і банди Чейні це насамперед удар по республіканській партії, коли глядачеві і майбутнього виборця нагадують — «А пам’ятаєте, що робили попередники Трампа»? (в одному з епізодів спливає навіть картка Болтона в обоймі «потрібних людей» Діка Чейні). Так що до політичних оцінок і трактувань даного фільму я б ставився дуже обережно.

Що стосується загальновідомих тем пов’язаних з фабрикацією «доказів» наявності зброї масового знищення у Саддама Хуссейна, легалізацією тортур і безконтрольністю влади оточення Буша, то вони показані досить наочно і особливих претензій тут немає. Це вже або показувалося десь ще, або описувалася у відомих публіцистичних чи документальних роботах на тему. Фільм якісно все це відтворює, що укупі з хорошою акторською грою створює досить реалістичну картину життєдіяльності американських політичних еліт «нульових» упивавшихся безконтрольним гегемонізму. Зараз ми знаємо, куди це США завело і які наслідки були у воєн в Афганістані та Іраку, так що в якійсь мірі, ті люди, які все це творили у «нульових», зробили істотний вплив як на поточне ослаблення США, так і створення передумов для формування пост-вашингтонського світу. Звичайно, вони цього не хотіли і фінальний монолог Чейні, де він виправдовується за свої дії, говорить зовсім про інших цілях, з якими автори полемізують, вказуючи на розбіжність патріотичної риторики Чейні з проблемою зростання доходів «Халлібертон» внаслідок діяльності Чейні. В кінцевому підсумку — і жадібність американських корпорацій, і владні амбіції Чейні, і невідповідність військових злочинів, тортур і вбивств горезвісним «американським ідеалам» — всі вони зіграли свою роль у тому, що міф про беззастережне панування Америки тріснув вже при Буші і обіцяний Фукуямою «кінець історії» так і не настав. Але було б помилкою валити все на «гидкого каченяти» Чейні, який все зіпсував або ж його прогниле серце. Чейні був породженням американської системи, в якій він ріс і розвивався ще з часів Ніксона, будучи породженням «американської демократії», яка нині звичайно воліє дистанціюватися (в тому числі і через продукцію Голлівуду) від надмірно скомпроментированного політика пішов на спокій. Але скажімо документи про тортури знищували вже при Обамі, також як при Обамі, відбулися агресії проти Лівії та Сирії. Так що справа була не в Чейні або не тільки в Чейні, як би фільм не намагався натякати на протилежне.

На похороні Буша-старшого.
З технічної точки зору фільм непоганий. Деякі сцени відмінно знято, що укупі з відмінною акторською грою, хорошою музикою і якісною операторською роботою, роблять перегляд фільму, який в основному побудований на розмовах про політику, досить цікавим.
Вчити історію по цьому фільму звичайно не можна, але як своєрідний стоп-кадр епохи Джорджа Буша-молодшого, він цілком непоганий.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here