Все було, як зазвичай. Схоже було на осінь. Увагу привернула ворона. Вона бігла по доріжці. Всі ворони стояли, сиділи на гілках або пересувалися невеликими стрибками, а ця бігла. Я пішов за нею. Ворони адже бігають, але не так швидко і не так багато. У неї була дивна голова. Вона не погойдувалась в такт бігу, а трималася рівно й повільно поверталася з боку в бік, як би розглядаючи околиці. Птах жваво бігла, видно їй це було не в тягар. Вона незграбно розставила крила і, відштовхнувшись зовсім не по-воронячі, перестрибнула через калюжу. Я з цікавістю спостерігав за нею метрів з двох. Вона, як мені здається, помітила мій інтерес.
— Не люблю літати… — Вона продовжувала бігти, огинаючи виступаючі…
— Що?!.
Ворона не здивувалася моєму подиву і звернула на стежку. Близько хвилини ми йшли мовчки. Вона — діловито підстрибуючи, я — зі злегка відкритим від подиву ротом.
Раптом ворона згорнула за дерево і там зупинилася. Коли я дійшов до нього, ворони вже не було.
Обійшовши навколо тополі, як трамвай на кінцевій зупинці, я пішов назад. Я йшов за Нею… Вийшовши на доріжку, ми повернули до міста. Так і йшли досить довго. Вона трохи попереду, а я за Нею.
— Довго ще йти? — Мені це стало вже набридати.
— Сядь, відпочинь, я почекаю.
Поруч виявилася лавка, і я сів. Було вогко, і незабаром мене почав пробирать озноб.
— Що тобі треба? — запитала Вона.
Я зовсім не знав, що відповісти, і тому мовчав. Запитань більше не було, але я відчував, що треба відповісти. Посидівши ще трохи, я встав, і ми пішли далі. Я знав, що найближчим часом я — в Її влади. Вона знає все. Її питання — насмішка над моїм недосконалістю. Вона йде за спиною, трохи правіше, і з усмішкою дивиться на мене. Зараз Вона рухає моїми ногами, тому я не замислююся, куди ми йдемо. Вона добра, і мені не страшно. Правого плеча стало трохи тепліше. Може бути, Її рука там. З’явилося занепокоєння, хочеться щось запитати, але я не смію.
— Стій!
Я зупиняюся і повертаюся. Щось засліплює мене. Руки розлітаються в сторони, і кінчики пальців злегка поколює. Через секунду все пройшло. Над моєю головою тонкою пеленою висів блакитний дим. Його було небагато, і він злегка світився.
Дякую
