Я зрозумів, що я сьогодні втомився. Втомився від цієї масової гаджетомании людей. Сьогодні я вже зірвався на власного батька.
Преамбула: Працюю вже дуже давно в сфері IT, тыжпрограммистами, примусами і чайниками мене не здивуєш. Пройшов міцну загартування від тіток з бухгалтерії початку 2000х років до сьогоднішніх днів. Чув різні історії, так і зі мною всяке пріключалось.
Чомусь думалося що прогрес йде в гору. Смартфони, ноутбуки — все це летить з прилавків як гарячі пиріжки. По початку мене це тішило: більше техніки — більше клієнта. Спочатку так і було. Але потім народ став чи тупіше, або жадібніше, хоча одне іншому не заважає. По-потихеньку я вирішив з вільними хлібами зовсім зав’язати. Бо не цікаво, коли тебе раз в тиждень хтось просить налаштувати роутер, за 200р. Пертися в іншу частину міста, замість холодного пивка, з-за якусь там міфічну прибутку я вважав неактуальним. Повністю поринув у професійну діяльність, став вивчати медичний софт.
На даний момент вже кілька років працюю в районній лікарні. Зарплата мала, але гріх скаржитися, для нашого провінційного містечка я отримую на гідному рівні. Ну самі судіть — якщо мене не тягне нестися на інший кінець міста за 200 руб.
Але найцікавіше, про що я пиляю пост — буде далі:
Сама бесячка мене почала вже брати приблизно 1.5 — 2 року тому, і з кожним днем лише посилюється! В голові не вкладається — якого хріна майже кожен вважає обов’язковим для себе купити 2-3 смартфона на одне рило, комп’ютер та ще й ноутбук прикупити, при цьому навіть не намагатися мінімальну базу знань отримати — як цим користуватися!
Докотилися до того, що до мене вже прибиральниці, бабусі під 60 років лізуть зі смартфонами і тупими питаннями: я втратила контакт в телефоні — подивися будь ласка, ой а ти не знаєш він у мене чому швидко сідає став, на день не вистачає. Бля — я йду від одного корпусу будівлі до іншого (а йду природно не просто так — там швидше за все проблема, Катя, як завжди в принтер папірець зі скріпкою засунула) до мене п’ять таких підійде, причому всі вважають що ось так просто можна на халяву мене по дорозі зловити, і типу я ща всі їх проблеми вирішу. Відмовити — потім засирать будуть на кожному розі, че мені типу, лінь було телефончик глянути, там же сто пудів хуйня якась, а він урод послав…
А тепер фінал, який мене і добив…. Напередодні, минулого тижня поклав батька, в ту ж лікарню, де і працюю. У стаціонар, з пневмонією. Ну справа вже близько якось до виписки. Природно, при можливості, особливо коли повз пробігаю — намагаюся дізнатися, як у нього справи, що лікар казала. А він у мене такий же гаджетоман, як і ті бабусі. Купив собі ноутбук, нетбук, смартфон, і пачку бездротових модемів. Всю цю тельбух він притягнув в палату і лежить там усім цим обклавшись з усіх боків. По початку я його підколював, типу а навіщо тобі нетбук і ноутбук — він на повному серйозі відповів: Ноутбук — за столом сидіти, нетбук — у ліжку лежати, а то важко з ноутбуком на пузі. Я його питаю: а смарфона не доля в ліжечко взяти? Він: Та ну, у нього екран малуватий (ага — там лопата майже 7 дюймів), на нетбук зручніше фільми дивитися…
А тепер сама суть: коли заходжу до батька — він кожен раз мені: Подивися будь ласка, щось телевізор гальмує, може інший мені встановиш, а ще трафік у мене весь полетів за три дні, а раніше на місяць вистачало. І так кожне відвідування — то смартфон мені свій суне, то комп, то нетбук. Я, бля, приходжу дізнатися як справи, що лікар призначив, як проходить лікування, а він з порога мене залозками своїми тикає, як і ті бабулі що ловлять мене по дорозі!
Ось і сьогодні, заходжу — питаю, ну як самопочуття? Легше стає, а він мені: ой як добре що ти зайшов — подивися будь ласка, я че-то в ощадбанк онлайн з компа вийти не можу…
Пиzдес *ля!!!!! — Це все що у мене вирвалося у відповідь
Пісі: Я звичайно йому все налаштував, а на душі зараз як то огидно, про своє самопочуття він мені так нічого толком і не сказав…