Колись, дуже давно, хотілося стати військовослужбовцем – не просто відслужити за призовом, а пов’язати своє життя зі збройними силами на постійній основі. Я домігся своєї мети. Закінчив Рязанське Повітряно-Десантне Командне училище-його факультет середнього професійної освіти. На вищу, на жаль набору не було з 2009-2013рр. Після закінчення, отримавши звання-прапорщик, продовжив військову службу на посаді ЗКГ (заступника командира групи), в одній з частин, так скажімо, колишньої елітної. Чому колишній? – про це піде мова нижче.
Теоретична підготовка.
Відслуживши за призовом в ній же, через 5 років я повернувся назад, але вже прапорщиком. І що я побачив – це повна розруха. Розруха не в плані побутової складової, хоча і вона в достатній кількості присутня, а розруха в плані бойової підготовки. Спочатку це не помічалося. Але коли підрозділ постійно знаходиться на рабочках – це дає певний грунт для міркувань і обмірковування ситуації. Так ось, так є і польові виходи і тактико-спеціальні навчання, і жалюгідна пародія на заняття. Весь день начальство бігає з папірцями, а ти з солдатами ходиш на с/г роботи. І все у всіх прекрасно і чудово. Коли я тільки прийшов у підрозділ, провів перше заняття, командир групи подивившись журнал бойової підготовки, сказав мені: «Навіщо ти їм ставиш 3? Такого бути не повинно, потрібно мінімум ставити 4, а комадиру групи постійно 5». Я йому відповів, що, мовляв, за що я цього солдату буду ставити 4, якщо він ні хрена не знає навіть про свій штатний ПКП, хоча вже рік-півтора прослужив тут на контракті.
Далі-більше… На заняття, а це годину-півтора фактичного часу їх проведення, після розлучення вся рота йде в клас (не інститутська аудиторія, а реальний шкільний клас – 12 парт, 24 сидячих місця.). І ось хто сидячи, хто стоячи починають вчитися військовому мистецтву Перемагати»: хто шапку під голову і спати, хто в смартфон, як і командири груп, хто на що здатний.) Мене це спочатку не те що здивувала, я був розлючений в прямому сенсі цього слова. Як ви, іменуючи себе спец…ом, ні хрону за фактом нічого з ним спільного не маєте і вам на це наплювати, що одним, що другим. Але пару раз мені пощастило, коли заняття проходили тільки групами по різних класах, але як тільки починаєш давати знання, дзвонить телефон, і хто-небудь з твоїх прямих начальників говорить тобі, що потрібно виділити три людини туди-то, туди-то. Через півгодини ще висмикують кілька людей, а через годину і решта особового складу. Рідко коли досиджували на заняттях до їх закінчення (до 14 годин) хоча б 2 людини.
Питань такого предмета, як «Армії іноземних держав» взагалі уваги не приділяється. Хоча повинна і зобов’язана місце бути вивчення мов і культури народностей, жилих на територіях держав, чиє напрямок закріплено за бригадою. Оргштатка армії ймовірного противника, його методи та прийоми дії, озброєння і техніка і т. д. Але цього немає – за фактом, від слова «Зовсім».
Так, я намагався і цей колапс обійти, давав матеріал на флешку з відкритих джерел. Але як показала практика в цьому випадку – все, що даєш на флешці – залишається тільки на флешці. У голові цього немає, тому що матеріал просто не відкривали навіть.
Читав потім вголос вже методички і дсп-шки радянського часу, але цього їм теж на 5 хвилин і далі розмови про дебільні шоу, зірок, сіськи-піськи. Суворов для них давно не актуальний, Чуйков і т. д. взагалі невідомі, та й було це все давно. В їхньому світі зараз все інакше. А що в Сталінграді хіба хрінові вуличні бої були? -Хіба не звідти потрібно брати базу та використовувати можливості сучасних озброєнь, хіба Суворова можна заперечувати з його Наукою Перемагати, хіба це не наша історія, не наші перемоги, не для нашого менталітету і способу життя-того яким ми повинні жити, а не тим, чим зараз живуть і малий і великий? Для офіцерів теж що написано давно до їх народження (та ще й не американо-ізраїльським спецназом під сонцем Магадішо) давно не працює і застаріло, і вивчати досвід ВВВ теж шкідливо, інакше ж перестанеш відчувати в собі «морського котика». А не працює тільки одне у них – ГОЛОВА.
Практичне відпрацювання занять.
Практичне відпрацювання бойової підготовки особливо на польових виходах являє собою щось паранормальне з іншого світу, де війни взагалі немає, це групперов відразу кидається, щоб кава не забути з собою в термосі і яких-небудь приколюх-печиво, цукерки, шоколад. І все. Виходиш на місце проведення заняття, пояснюєш, відпрацьовуєш якісь дії, а групперов не в темі – він п’є каву і поправляє бойчишек там – де сам нічого не розуміє. Це ще більше викликає до таких людей огиду. ТСП – окрема тема, взагалі жах повний.
Люди відслуживши від півтора років на контракті і більше, взагалі не мають уявлення про бій, не вважаючи їх хворої уяви, так і не бажає повертатися до реальності. Тут і немає єдиного розуміння дій, повне заперечення один одного. Так, це вина командирів, що не хер сидіти з сигаретою і кава – ти не на балконі готелю з видом на прибережний пісок і море. А плюс ще й контингент контрабасів такий, що теж на «авось» сподівається. Одні гаразд не дають не вчать, хрін з ними, але коли є можливість солдат сам не хоче займатися собою, а у відрядженні починає просити йому щось пояснити, щось підказати і показати-навчити одним словом. Після повернення в ППД знову нічого не потрібно-пронесло і добре, а в наступний раз постонем ще, що все так з боевухой херово у нас.
Зате всі увешиваются як Ремби – за повного слова і останнім писком моди, тільки потім цей писк перетворюється в передсмертний хрип або плаче шепіт обосравшегося дитини, коли десь поруч херачит так, що земля трясеться. Зате ці люди чітко знають навіщо вони тут – за баблом, за яке на громадянці орати в дві-три зміни доведеться, якщо голова і мозок тобі не товариш. Зате прикольно потім нажратися до недбалого або околосвинского стану і зачісувати всім, що ти охереть який Дункан Маклауд, і вмираєш тільки якщо тобі мозок відокремити від тіла.
Питання вогневої підготовки – це взагалі тема досить делікатна. Раз на півроку якщо отстреляешь з пістолета 6 патронів в тирі, просто в статиці, то і то слава Богу. Стрільби зі штатного озброєння взагалі вражають: виїжджаємо на добу, щоб довбанути зі статики 15 патронів до автомата, 30 для ПК, для 4-5 СВД. Максимум це коли 60 на АК, 60 на ПК і 10 на СВД. От і вся картина маслом… Зате майже в кожного хвороба дизайнера – обчіпляють зброю всякими рейками, пофарбують кожному захочеться, банок назаказывают (глушаков типу), і що мене до сміху і сліз не вбило-це зміщена у СВД мушка під 45 градусів вправо щодо її заводського конструкторського положення. Це, як сказав даний господар – рушничний Франкенштейн цього творіння, для того щоб з встановленим ПСО була можливість ще й з механіки працювати за необхідності. Я від нього подалі пішов, щоб не заразитися, а вона тварюка заразна, від кого-то ж і він цей вірус деструктивний отримав.
Намагаються замінити недолік БП і своєї некомпетентності такими примочками «Куль Тактикуль». Вони ж не хочуть зізнаватися собі самим, що поганому танцюристу подствольник між сошок заважає. Базу стріляють на незадовільно, нарікають на що зірки не так вишикувалися. Лають стовбури за висновками ютубнутых подпиндосных писишников, циклоидов і тому інших. Командири не дають їм ні знань, ні практики, кажучи після закінчення стрільб фрази: «Дивіться ютуб, пробуйте кому що підійде. Наші методики всі застаріли, у нас нічого немає для сучасного навчання…», і взагалі нам всім скоро писар.
Начмед частини вчить колоти промедол, та всякі там обезболы прям в рану або куди хочете. Ось це пі..єц повний. На зборах санітарів вчать робити внутрішньовенні уколи, системи ставити і т. д. Але ніхто їм не каже, що при пораненні потерпілого може і ковбасити не вигово, дивлячись як і куди прилетить, ще й відня у нього ховаються. І куди він буде колоти, і який спосіб є їм це не говорять. Та цей спосіб, якщо не пройде, то підсудний, але тим не менш, вони ж не підуть їм користуватися просто від нічого робити на простому занятті. Елементарно навіть на поясненні щодо накладення джгута не йдеться про те, що поки він знаходиться на кінцівки відведений час – утворюється тромб і в момент його ослаблення може потерпілий «крякнути»(як нас вчать – що він послаблюється на час, а потім знову затягується). Напокупали собі хлопці Келохов, Куиклотхов, Турнікетів тире джгутів, голки для швидкого відходу безнадійного пораненого в груди товариша. Все що не потрібно – вони всі взяли-витратилися і зарозумілі, горді ще й тим, що не знають як хоча б це застосовувати і в яких ситуаціях. Тільки посміхаються, коли питаєш: «навіщо це купив?». Правильна така, знаєте, посмішка заочно двохсотого.
Про інші предмети: топографія, інженерна підготовка, радіопідготовка і т. п. взагалі зупинятися не буду – цього взагалі немає нічого, за винятком може бути години по кожному з предметів за навчальний період, крім радиоподготовки-її взагалі не існує. За 5 років,що я в частині не було ще жодного заняття з даної дисципліни.
Зате у відрядженнях питають як з повноцінного бійця – професіонала.
Що стосується захисту держтаємниці.
Плюсом до всього заборонили самртфоны, камери та іншу хрень. Але…Але, сука, фотозвіти то потрібно робити і в округ відправляти. Будь хоч 20 разів зареєстрований твій фотік або флэха, або ноут. Ти відправляєш фотки і відео коротиші по мережі інтернет, якщо буде потрібно файл spizdyat поки він доходить до адресата, і ні відділ ЗГТ, ні адресат не дізнаються, що даний файл десь вже є і в іншому примірнику. Та навіть якщо і дізнаються, то що б вони не робили надалі, особи бійців вже все побачили, на що вони упаковані, з яким озброєнням, засобами спостереження і зв’язку працюють – все це вже стане відомо давно противнику або просто цікавого хакеру – рівня крушителя Пентогоновских компів. Та й самі командири найбільш вищої гідності чомусь не ходять з «цеглою», а використовують всі ті ж смартфони. Інструкції або так скажімо внутрішні порядки, як наприклад пропускний режим: день відкритих дверей-хоча які на фіг відкриті двері можуть бути у частині подібної спеціалізації ? – ще одна нестиковочка тих же гостайнщиков.
Так ось, в день відкритих дверей пускаєш всіх абсолютно, на офіцерську паркування в’їжджають машинки різні в такі дні і депутатські, і начальників підприємств, з ким частина конторит, але на машини хоч списки подають і на тому спасибі, досматриваешь само собою все одно. Що стосується парафіян – пішоходів, так осмотриваешь тільки великі сумки. Кишені не перевіриш, тому що по інструкції занимешься оглядом, а не доглядом. Телефон вилучати, або який-небудь інший носій інформації ти не можеш, хоча й маєш на те право – парадокс чи абстрактне божевілля тих, хто розпоряджається. ТБ приходить знімає сюжети, все в «бабаклавах», лише баньки моргають, але начальницькому те складом можна і з відкритим фейсом дати інтерв’ю-воно ж полковник,йому нічого не буде. Адже У нас полковники і командири взагалі ніякого інтересу не представляють абсолютно для супротивника, ні ні, що ви.
– Гей! Брюс, не стріляй його, це ж полковник Російської армії,він повністю безпечний… (Мабуть так вважають наші командарми).
Висновок.
Розвалили спочатку структуру військ, скоротили штати, завдання змінило час – не підкоригував, а змінило. У 2010-му році передали у підпорядкування Головкому Сухопутних військ, досі продовжуємо себе іменувати тими, під чиїм крилом перебували до 2010 року. А нині й тієї організації вже немає, і її скасували, обізвавши просто ГУ ГШ ЗС РФ. Фактично втратили спочатку боєздатних підрозділів, превратя їх в піхоту, тільки без важких бойових машин (не здивуюся що і вони скоро з’являться в наших рядах), від колишньої минулого залишилася тільки назва спец…, а реальність мотострелецкая давно. Немає і тієї організації, про що я писав вище, щоб повернути свою опіку і відродити наші частини в кращих традиціях. Бойова підготовка відбувається на папері, «практику» солдати отримують у складі робочих команд. Але гордість і боязнь зізнатися самому собі не дає офіцерам назвати себе спецами сухопутних військ, вони досі називають себе сце…ом головного р…го управління. Теж саме, що зараз говорити всім так: «Служу в спецназі КДБ», і тут тебе приймуть або за білоруса, або за еб..ана. Шість поколінь офіцерів управлінь всіх видів і родів потрібно поміняти, напевно, щоб все встало на свої місця.
Від редакції “Закон Часу”: Дивіться наш фільм по даній темі: Наука перемагати. Російська армія: вибір шляху
