Астрономи вперше безпосередньо спостерігали сусіднього компаньйона, який обертався навколо вмираючої гігантської зірки, кинувши виклик існуючим моделям еволюції зірок. Це відкриття, зроблене за допомогою міліметрового та субміліметрового масиву Атакама (ALMA), дає безпрецедентне розуміння хаотичних останніх стадій зірок, таких як наше Сонце.
Таємниця №1 Грюїса
На відстані 530 світлових років зірка π1 Груїса є червоним гігантом, який наближається до кінця свого життя. Ці старіючі зірки різко розширюються, охолоджуючись, коли вони збільшуються в сотні разів від початкового розміру. Вони також зазнають інтенсивної втрати маси, втрачаючи матеріал, еквівалентний масі Землі кожні чотири роки. Виявлення супутників навколо цих зірок складно, оскільки вони затьмарюють їх і змінюють свою яскравість.
ALMA розкриває приховану орбіту
Міжнародна група вчених опублікувала результати в журналі Nature Astronomy, показуючи зірку-супутник, що обертається навколо π1 Gruis по майже ідеальній круговій орбіті. Це суперечить попереднім прогнозам еліптичної орбіти, вказуючи на те, що система розвивається швидше, ніж вважалося раніше.
Складні моделі еволюції зірок
Йосія Морі, аспірант університету Монаш, допоміг уточнити оцінку маси π1 Gruis, порівнявши спостережувані властивості з найсучаснішими моделями еволюції зірок. Спостережувана кругова орбіта означає, що поточні моделі недооцінюють швидкість, з якою подвійні системи обертаються. Це відкриття відкриває нові шляхи для розуміння приливних взаємодій та еволюції подвійних систем.
Наслідки для нашого Сонця
Керівник проекту Матс Есселдерс з KU Leuven зазначає, що наше Сонце з часом увійде в подібну фазу. Розуміння того, як супутники впливають на вмираючі зірки, має вирішальне значення для прогнозування долі планет, що обертаються навколо цих систем. Дослідження припускає, що існуючі моделі еволюції зірок, можливо, потребують коригування, щоб врахувати більш високі темпи циркуляризації в подвійних системах.
Відкриття цього прихованого компаньйона навколо π1 Грюїса є важливою частиною головоломки еволюції зірок. Це підкреслює необхідність продовження дослідження складних взаємодій між вмираючими зірками та їхніми супутниками.
