Останній червень в армії ми прослужили без ротного, його відправили в санаторій заліковувати афганські рани. Після звільнення в запас весняного призову молодь до нас не дійшла. І в роті залишилося шістдесят два бійця. Кожен день в наряд заступали двадцять чоловік, і фактично йшлося про командуванні двадцятьма бійцями. Ставити на нашу роту офіцера не стали, і до нас прийшов прапорщик. Він тільки закінчив школу прапорщиків.
Він виявився цікавим малим і до формування нарядів підійшов демократично. Підійшовши до солдата, він запитував:
— Скільки відслужив?
І в залежності від терміну служби він відправляв на ті чи інші галери. Але для дідів він робив послаблення і питав:
— В наряд підеш?
А далі починався торг. Піду, якщо буде звільнення і т. п. Прапорщик щедро роздавав обіцянки, не записуючи кому і що винен. Наслідком цього почалися масові походи у звільнення в селище, іноді і в звичайні дні. Наслідком стала нестача бійців для непрофільних робіт.
Я на все це дивився з боку і через день ходив ПДЧ, а в інший час заряджав акумулятори і гнав дистильовану воду. Після сніданку, замість звичного: «Буєри – в техпарк», я почув:
— Буєри — копати траншею під кабель.
— Товариш прапорщик, мені до обіду в техпарке треба бути, а потім – готуватися до наряду.
— Наряду сьогодні не буде, будеш копати траншею від світанку до заходу, — закінчив прапорщик під регіт солдатів. Сперечатися я не став, техпарке почнуть шукати і повернуть мене на місце.
Мені дали на допомогу чотирьох солдатів. Ми сіли в альтанці і стали чекати вказівок куди йти. Через годину нас помітив наш прапорщик:
— Чому не копаємо? – запитав він.
— Де? Прямо тут? – уточнив я.
— Ні, там.
— Де там?
— Блін, я назву забув. Чекайте тут, я збігаю подзвоню.
Через хвилин двадцять він назвав місце, куди нам треба з’явитися. Ми вишикувалися і пішли. На місці ми нікого не виявили.
— Всім лягти і загоряти, і щоб не демаскували! — наказав я.
Бійці із задоволенням виконали наказ і розосередилися. Незабаром почувся храп. Хропли до обіду. Після обід побудова. Нас знову відправили копати, одного бійця залишили готуватися в наряд. Залишок дня була післяобідня дрімота. Перед вечерею настав відплата:
— Буєри, чому не копали траншею?
— Наказу не було.
— Я наказував, не бреши!
— А звідки і куди?
— Вам хіба не показали?
— Ні.
— Блін, дурдом! Гаразд, завтра я вас відведу і покажу!
Увечері діди задали питання:
— Завтра теж партизанити будеш?
— Так, — відповів я.
— Тоді ми з тобою, заодно звільнення поклянчим, — відповіли діди.
На наступний ранок нашу п’ятірку відважних повів у бій наш прапорщик. Прибувши на місце, він простояв з нами хвилин тридцять, розповів кілька анекдотів, а потім занервував:
— Ну і де цей зв’язківець? Нікуди не йти! Я зараз притягну зв’язківця на аркані!
Прапорщик пішов, а ми знову розосередилися і захрапели. Спали міцно й ледь не проспали обід.
Після обіду на побудові прапорщик запитав:
— Скільки метрів прокопали?
— Нуль, — відповів я.
— Чому?
— Так Ви пішли і з кінцями, хоча обіцяли привести зв’язківця на аркані.
— Він не прийшов?
— Ні.
— Ось сука! А адже обіцяв! Офіцер називається! Буєри, після обіду відведеш бійців на місце, а сам до зв’язківцям. Знайдеш капітана Алфьорова, нехай він покаже що копати.
Будучи ПДЧ зі стажем, я знав прізвища всіх офіцерів і прапорщиків частини напам’ять, з номерами їх телефонів як службових, так і домашніх. Але капітан Алфьоров в нашій частині не значився. Був капітан Алафердов, але я промовчав.
Після обіду я поклав спати на місці своїх бойових товаришів і пішов до зв’язківцям. Я любив у них бувати. Радіодеталі, запах каніфолі і байки радіоаматорів. Це був мій світ! Перед вечерею я забрав бійців і ми повернулися в роту. Після вечірньої повірки прапорщик поцікавився метражем виконаних робіт:
— Скільки сьогодні?
— Нуль. Капітана Алфьорова я так і не знайшов.
— Блін! Завтра я сам його знайду! – зло відповів прапорщик.
Після сніданку прапорщик почав мене виховувати:
— Я все з’ясував! Капітана Алфьорова в частині немає, а є капітан Алафердов! Чому ти мені не сказав?
— А раптом це новий капітан? Я ж не начальник штабу. Ви наказали знайти капітана Алфьорова, що я і спробував зробити.
— Не бреши! Мені сказали, що ти знаєш прізвища всіх офіцерів частини і їх дружин!
— А навіщо мені офіцерські дружини? Я хочу повернутися додому живим.
— Ой, да ладно, — усміхнувся прапорщик, — мабуть, потоптав парочку? – запитав прапорщик під сміх бійців.
— Товариш прапорщик, не жартуйте так, чоловіки офіцерських дружин можуть морду за це набити!
— Замучаются пил ковтати, я знаю карате, у мене чорний пояс!
На цей раз прапорщику вдалося організувати зустріч з зв’язківцем. Він показав, де вбити кілочки. Траса розмічена. Залишок часу до обіду ми дрімали. Після обіду я доповів про виконану роботу. Прапорщик порозовел від задоволення і необачно сказав на розлучення:
— Буєри з бандою як вранці.
Після обіду ми дрімали. Після вечері, дізнавшись, що ми нічого не викопали, прапорщик мабуть зрозумів, що ми тупі придурки:
— Буєри, траса розбита, тепер треба копати на штик лопати. Це навіть мені зрозуміло, хоча я в інституті не вчився, — з’єхидничав прапорщик.
Вранці я отримав докладну інструкцію:
— Буєри зі своєю бандою йде на місце розбивки траси і починають копати траншею глибиною на штик лопати.
Ми йшли, а нас проводжав прапорщик з поглядом тріумфатора. Але ми знову дрімали, лопати нам ніхто не видав. Прапорщик знову лікував мій мозок і дивувався моєї тупості. Після обід лікування продовжилося, і я отримав додаткове зазначення отримати шанцевий інструмент. І ось ми на трасі, у кожного в руках штикова лопата і туга в очах. Лафа закінчилася! І в цей момент біля нас зупинився УАЗик зампотеха:
— Буєри, ти чого тут робиш? – здивувався зампотєх.
— Траншею збираюся копати для связевого кабелю.
— Хто наказав?
— Наш новий ротний.
— Б**дь! То — то я дивлюся, мої лейтенанти почали в наряди кожен день ходити! І тебе не видно, я думав – прихворів. А ти насолоджуєшся. Стрибай в машину, в парку три Камази з-за електрики стоять.
Наступні два дні я лагодив Камази, а потім пішов у наряд ПДЧ. І більше мене не смикали. Викопали Траншею всією ротою в неділю. А прапорщика перевели на сховище, він бухнул з дідами і попався…
