21 століття знаменує собою переломний момент у дослідженні Місяця. На відміну від гонки на Місяць часів холодної війни, сьогоднішні амбіції виходять за рамки символічних перемог: зараз кілька країн прагнуть створити постійні бази на природному супутнику Землі. Ця зміна викликає критичне питання: як космічні сили можуть уникнути конфліктів через обмежені місячні ресурси та стратегічні місця посадки?
Еволюція місячного ландшафту
Південний полюс Місяця є ключовим для сталого функціонування Місяця. Великі запаси водяного льоду, що потрапили в постійно затінені кратери, можна перетворити на воду для споживання людиною та ракетне паливо, що дасть можливість подальших досліджень і довгострокового проживання. Крім води, цінні мінерали, такі як рідкоземельні метали, сприяють видобутку місячних ресурсів. Однак ці ресурси обмежені, а відповідні місця для посадки та бази обмежені, що створює потенційну точку спалаху міжнародної конкуренції.
Правова база: мозаїка договорів
Основою для регулювання космічної діяльності є Договір про космос 1967 року, який забороняє національне привласнення космосу через претензії на суверенітет або окупацію. Цей договір визначає космос як спільне надбання людства, призначене для мирного дослідження та на благо всіх народів. Однак застосування цього принципу до видобутку місячних ресурсів залишається суперечливим.
Угода про Місяць 1979 року посилює принцип неприсвоєння, але не має широкої підтримки: великі космічні держави, такі як США, Китай і Росія, помітно відсутні серед підписантів. Очолювана США Артемісська угода, нещодавня структура, намагається встановити практичні вказівки щодо відповідальної поведінки на Місяці. У розділі 10 Угоди зазначено, що видобуток ресурсів не є національним привласненням згідно з Договором про космос.
Угода пропонує тимчасові «зони безпеки» навколо операцій з видобутку ресурсів, щоб уникнути втручання, але ці зони викликають суперечки, потенційно стираючи межу між відповідальним використанням і фактичними претензіями на власність. Станом на кінець 2023 року 38 країн підписали Артеміду, включаючи Таїланд і Сенегал, які беруть участь як у програмі під керівництвом США, так і в китайському проекті Міжнародної місячної дослідницької станції (ILRS), що свідчить про готовність об’єднати два конкуруючі проекти.
Гонка за встановлення присутності на Місяці
Китай разом із консорціумом із десяти країн розробляє ILRS, а NASA просуває проект Artemis Base Camp. Місія NASA Artemis II, запланована на лютий 2026 року, перевозитиме чотирьох астронавтів, які пролетітимуть повз Місяць, а у вересні 2023 року було оголошено про новий клас астронавтів, які, ймовірно, братимуть участь у майбутніх місіях на поверхню. Китай нещодавно завершив випробування свого пілотованого посадкового апарату Lanyue, а проект ILRS активно залучає країни з менш передовим досвідом дослідження космосу.
Запобігання місячному “Дикому Заходу”
Ключ до уникнення конфлікту — вийти за межі конкуренції з нульовою сумою. Повторення історичного менталітету «захоплення землі» під час дослідження суші є нежиттєздатним у 21 столітті. Усі люди на Місяці будуть «землянами», незалежно від національних прапорів. Космос може служити платформою для дипломатії, соціально-економічного розвитку та спільного наукового прогресу.
Шлях вперед: прозорість, співпраця та чуйне управління
Розширення присутності людства за межі Землі є визначальним викликом цього століття. Глобальні зусилля щодо спільного та мирного дослідження космосу не тільки можливі, але й необхідні. Країни повинні надавати пріоритет прозорості, дотриманню існуючих договорів і готовності адаптувати структури управління в міру розвитку операцій на Місяці.
Угода про Місяць, незважаючи на свої обмеження, пропонує найкращу існуючу основу для відповідального управління Місяцем. Замість того, щоб розробляти нові договори, країни повинні зосередитися на використанні та вдосконаленні існуючих угод. Майбутнє дослідження Місяця залежить від співпраці, а не від конкуренції, гарантуючи, що останній рубіж залишиться територією спільного людського прогресу.
