Вивчаючи дані Росстату, вірити яким відтепер вважається поганим тоном, а також дослідження Російського експортного центру (РЕЦ) і звіти з митниці, я зіткнувся з не самою приємною для Росії тенденцією. Знову в структурі нашого експорту спостерігається підвищення частки сировинних товарів, причому не тільки і не стільки нафти і газу. Але це, схоже, в першу чергу, пов’язано лише з курсовими перепадами і біржовими котируваннями. І одне це вже вселяє хоч якусь надію.
Нарівні з зростанням надходжень від вуглеводневої сировини в митних платежах від російського експорту відзначається приріст і в інших сферах. Все-таки! Санкції і необхідність шукати інші ринки, схоже, роблять свою справу: частка в експорті продукції високого переділу тепер вже аж ніяк не знижується. Не сказати, що сильно додає, але з урахуванням того, що знову ростуть ціни на нафту і саме це підвищує нафтогазовий внесок у «суми прописом», можна розраховувати на цілком певний прогрес.

Тим не менш, оцінюючи дані Російського експортного центру за перше півріччя 2018 р., доводиться констатувати, що Росія стала більше продавати за кордон такої продукції, як труби великого діаметру або сталеві напівфабрикати. А ще – пшениці. Це все-таки вже не сировину. Чавун, добрива і рафінована мідь – теж не зовсім сировину. Але з найцікавішого, і безумовно технологічного товару (озброєння, авіатехніці, турбін і двигунів) повна інформація, як бачимо, відсутня. Треба сподіватися, що поки що.
До того ж не забуваймо, що РЕЦ працює з даними за так званою неспостережуваної економіці, які, однак, нехай і опосередковано, але досить вірно відображають загальну ситуацію.
За іншим доступним автору даними — останнім з Федеральної митної служби (від 7 березня 2019 року), частка паливно-енергетичної продукції у сумарній вартості російського експорту знову перевищує дві третини – 67,4 відсотка. Не будемо сперечатися, на митниці, схоже, дійсно вважають краще, ніж в Росстату, і, може бути, навіть краще, ніж в РЕЦ, до того ж і у вихідних даних ФМС щось приписати або зменшити можна лише з ризиком для особистої свободи.
Характерна російська звичка робити все не завдяки, а всупереч, в повній мірі проявляється і в експортній сфері. Поточний 2019 року став першим, коли в Росії якусь реальну підтримку, крім відшкодування ПДВ, отримують тільки ті підприємства, які нарощують експорт своєї продукції. Можна подумати, що за тим, що «зроблено в Росії» прямо-таки черга вишикувалася. Адже ні ж – дуже багато доводиться буквально «впарювати» країнам «третього світу», кредитуючи покупця ледь не на всі сто і даючи гарантії під обслуговування на багато років вперед. Втім, варто бурчати – це ж теж заробітки.
Однак огульна, як її влучно охарактеризували учасники недавньої Російської тижня легпрому, підтримка всіх експортерів без розбору, веде лише до того, що виграють ті, у кого вище прибутку. У першу чергу, знову ж сировинники. А потрібна цілеспрямована промислова політика, співпраця бізнесу і держави, орієнтоване на виробництво і експорт продукції високих технологічних переділів.
У Мінпромторгу ще в самому початку санкційної війни, майже п’ять років тому, за дорученням президента склали щось на зразок списку найбільш перспективних з точки зору імпортозаміщення галузей і підгалузей. Із зазначенням частки ринку, російського, зауважте, вже зайнятої на той момент зарубіжними виробниками. Вже тоді набагато більше половини гостро необхідної технологічної продукції завозиться в країну з-за кордону.
Нагадаємо порядково: в машинобудуванні, в тому числі енергетичне, коли-то абсолютно «нашому» — від 60 до 80 відсотків, у машинобудуванні для харчової продукції – від 55 до 75, у фармацевтиці та медпроме – 70-80 відсотків, у легкій промисловості – 70-90, в електронній промисловості – від 80 до 90, нарешті, у верстатобудуванні, цьому кістяку всього важкопрому — понад 90 відсотків.
Відносно незалежним при цьому залишався, мабуть, тільки харчопром з 40-55 відсотками. Але там завжди була і залишається зараз, інша проблема – засилля іноземних власників вже всередині країни. При цьому суднобудування і авіабудування в даних промислово-торговельного відомства не згадувалися взагалі, як давно «убиті» і, по всій видимості, вже не відроджувані. Автопром теж залишався за дужками, як галузь майже на всі 100 відсотків – «викрутки», що взагалі-то не зовсім відповідало дійсності. Втім, зараз вже майже відповідає.
Принципово оцінка робилася з метою з’ясувати, де і в яких галузях заміщення імпорту найкращі перспективи. Виявилося, майже скрізь. Але щось реально замістити з тих пір зуміли зовсім небагато. Чи не першими трохи оклигав якраз ті, кого в Мінпромторгу готові були списати – авіа — і суднобудівники. Прийшла в себе пищевка, вітчизняний легпром неабияк потіснили турків і китайців, а особливо братів-білорусів і казахів. І, мабуть все. Не вважати ж за імпортозаміщення горезвісний будівельний бум, хоча ніяк не покидає відчуття, що будують у нас не те, що дійсно потрібно, а те, що вигідно самим будівельникам. Пардон, ринок-з…
На завершення спробуємо розібратися: чи варто так вже нарікати на успіхи газовиків і нафтовиків в експорті? Адже вони фактично «годують» усю країну. Під масштабний експорт вуглеводневої сировини, зверніть увагу — не переділу продукції, а саме сировини, в Росії запущені гігантські потужності, витрачені колосальні кошти.
Ми відбудували колосальний ультрасучасний завод скрапленого газу на Ямалі, і це вже не зовсім сировину, ми вперто ведемо до берегів Німеччини «Північний потік-2», будуємо сховища і станції перекачування. А ще допомагаємо переробляти нашу нафту в Білорусії, і що-то підкуповуємо заради створення повноцінної нафтогазової інфраструктури.
Экспорт по-русски: не только нефть, не только газ россия
Новополоцький НПЗ в Білорусії переробляє російську нафту. На експорт
І що, тепер треба все кинути? Тільки на які кошти тоді створювати високотехнологічні, так і просто технологічні виробництва? Так ні ж, давайте все-таки ці галузі душити, як Єгор Гайдар колись пропонував задушити в Росії все, що нам нібито не потрібно або неконкурентоспроможне, тобто все, що тільки можна. З тих пір задушили, напевно, більше половини.
Але ж «не задушена» нафтогазова індустрія реально тягне за собою безліч якраз технологічних галузей, аж до горезвісної цифровий. Тягне і глибоку переробку, не випадково ж більшість різного роду отверточних виробництв стрімко переходять на вітчизняний пластик скрізь, де тільки він годиться. Починаючи з горезвісних вікон, і закінчуючи різного роду комплектуючими для автопрому і авіапрому.
До того ж, скорочуючи експорт нафти і газу, можна дуже швидко загубити безліч перспективних родовищ, з яких згодом витягати сировину доведеться буквально за потрійною ціною. Чи ж не витягати зовсім. Позбавляючи при цьому доходів, і чималих, вже наступні покоління, про яких часом так турбуються самі просунуті критики нашої «сировинної моделі економіки».
Экспорт по-русски: не только нефть, не только газ россия
Ось як-то підсадити наших нафтовиків на профільне російське машинобудування, на російський IT-сектор з його «Роснано» і Сколково – задачка, погодьтеся, не з простих. Але вирішуваних, тим більше, що, приміром, з усіх нафтових родовищ в Тюменській області йде жорстока критика сервісного обладнання, насосів і арматури китайського виробництва. Яке колись, не так і давно, раптом виявилося дешевше вітчизняного. І саме його, вітчизняного, виробництво нам тепер, судячи з усього, належить відродити. Ситуація диктує!
І адже щось подібне відбувається в багатьох галузях російської промисловості, ще не до кінця «списаних». Адже не можна забувати і не списані: атомну промисловість, яка набрала замовлень не на роки, а на десятиліття вперед, авіапром, якому абсолютно унікальний шанс несподівано надає сам корпорація Boeing, явно напортачившая з програмними продуктами для нещасливого 737-го MAX, і нарешті, оборонку. Між іншим, у наведеній вище табличці експорту з Росії продукція оборонної промисловості, як така, хоч і не відсутня, але в «суми прописом» ніяк не прописана.
Автор:Олексій Подымов

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here