Перший час у гори Саб було мирно і спокійно. Але пізніше все різко змінилося: один за іншим почали зникати зв’язкові наших сусідів. Їх знаходили убитими в ольшанике біля дороги. Вбивця був влучним і бережливим стрільцем: він бив свою жертву першою і єдиною кулею. Тут явно орудував досвідчений німецький «мисливець»-снайпер.
…Дорога, що йде повз хребта Карабет, огинаючи гору Саб, місце безлюдне і глухе: тінисті кедри спускаються по крутому ущелині, і густа вільха підходить до самої узбіччі.
Цей шлях облюбували німецькі розвідники. Обережно пробираючись кущами, ходили тут і зв’язкові партизан.
Перший час у гори Саб було мирно і спокійно. Але пізніше все різко змінилося: один за іншим почали зникати зв’язкові наших сусідів. Їх знаходили убитими в ольшанике біля дороги. Вбивця був влучним і бережливим стрільцем: він бив свою жертву першою і єдиною кулею. Тут явно орудував досвідчений німецький «мисливець»-снайпер.
Його шукали, намагалися перехитрити, заманити в пастку — він був невловимий.
Іноді після таких облав здавалося, що фашистський снайпер припинив «полювання». Але на наступний день у гори Саб знову лунав одиночний постріл — і на стежку падав партизан, убитий кулею в голову.
Ось Євген і вирішив у що б то не стало виловити німецького снайпера.
Погожим сонячним днем Євген і Геня пішли до нещасливої стежці. Ми не дарма вчилися ходити ланцюжком: передній дивиться тільки під ноги, щоб не наскочити на міну. Йде за ним ступає сміло, не дивлячись на землю, — його справа виглядати ворога навсібіч. Наступний дивиться далеко вперед…
Так йшли по стежці і мої сини. Вони прислухалися до кожного шереху. Уважно оглядали: Геня — кущі, Євген — дерева. Шукали на стежці хоча б слід «мисливця»: порожню гільзу або відбиток підошви, підбитої цвяхами з широким капелюшком, — нічого…
На стежці було тихо і безлюдно. Тільки десь далеко за гірським кряжем глухо поїхали гармати так весело перегукувалися в лісі голоси іволги.
Брати пішли назад тією ж стежкою. Геньо йшов попереду, насторожено вдивляючись у кущі. Євген трохи віддалік від нього стежив за деревами.
Чуйне вухо Євгена вловило ледь чутний шерех… В густій кроні кедра заворушилася гілка… З’явилося дуло снайперської гвинтівки. Воно повільно поверталося слідом за Гєнєю.
Євген миттєво впав на коліно і вистрілив з кедру.
— Що ти? — здивувався Геня.
А з дерева впала оптична гвинтівка. За нею повільно сповзла на землю тіло вбитого снайпера.
