Сорочка
Одного разу я зрозумів різницю між чоловічою і жіночою психологією.
Я вчився в п’ятому класі. Мені було 11 років. Після фізкультури я переодягався і зрозумів, що втратив сорочку.
Перетрусив рюкзак, перевірив під лавками в роздягальні, подивився на підлозі в коридорі та на всяк випадок ще раз перетрусив рюкзак. Нічого. Тоді я пішов у комірчину, де мешкали фізруки та спортивний інвентар.
Дві физручки пили чай за столом і обговорювали шкільні плітки. Одягнений в камуфляж фізрук-ОБЖешник сидів у кутку і флегматично читав газету.
Дізнавшись про мою біду, физручки насамперед запитали:
– Сорочка якого кольору була?
– Біла. – Впевнено відповів я.
Физручки спантеличено перезирнулися.
– Щось я у нас білих потеряшек і не пригадаю…
– Я теж…
– Вона не біла. – Коротко сказав ОБЖшник і перегорнув сторінку газети.
– А ви звідки знаєте, Василь Андрійович?
– А звідти, що він мужик. Інший тип мислення. В його розумінні, Марина Петрівна , “біла сорочка” – це зовсім не те, що ви думаєте. Там, взагалі що завгодно може бути. Принесіть йому всі втрачені речі, нехай пізнає.
Мені показали світло-жовте, світло-сірий і світло-синю сорочки. Я похитав головою.
– Вона не біла. – Похмуро нагадав з кута ОБЖшник і зашелестел газетою.
Физручки насупилися і принесли величезний оберемок разнокалиберной одягу світлих тонів. Я грунтовно в ньому покопався і своєї сорочки так само не виявив.
– Так-не-бе-ла-я-о-на, – Упівголоса проспівав Василь Андрійович, не відволікаючись від газети.
Серед барвистих і яскравих залишків складу втрачених речей моєї сорочки теж не було.
– Наташ, – раптом осінило одну з физручек. – А принеси-но ту, рожеву. Яку сьогодні притягли.
І вони поклали переді мною сорочку. Ту саму. Білу, якщо не звертати увагу на дрібний візерунок. З бордовими манжетами та коміром, які я терпіти не міг. Мою сорочку.
– Так! Це вона! – Підтвердив я.
– Так вона ж у тебе взагалі не…
Физручки повільно переглянулися і захихотіли.
– А я ж вам казав. – Підсумував ОБЖшник. – Інший тип мислення.
