Якщо південь Вірменії та прикордонний Мегрі можна вважати вірменської «терра інкогніта», то покинутий ж/д вокзал в Мегрі — це справжній космос, куди з часу розпаду СРСР заглядали лише поодинокі туристи.
До 1992 року через станцію курсували потяги Єреван — Баку, але з розпадом Союзу і вірмено-азербайджанським конфліктом всяке повідомлення припинилося.
Азербайджанський регіон Нахічевань виявився відрізаним в буквальному сенсі слова від основної території Азербайджану, і тепер їздять в Баку через Іран, а вірмени змушені добиратися до Москви літаками або три дні трястися в автобусах через Грузію і південь Росії.
Більше того, щоб сьогодні проїхати з Єревану в Мегрі, вам доведеться близько восьми годин їхати небезпечним серпантинах через Сісіан і Копан по розбитій дорозі, де ваша спина перетвориться в холодець.
А раніше ви сідали на електричку Єреван — Нахічевань — Мегрі і за скромні чотири години добиралися до пункту призначення, розслаблено спостерігаючи за мальовничими краєвидами за вікном поїзда. Праворуч від шляхів внизу видніється прикордонний паркан з Іраном.
Місто Мегрі розташований навпроти Ірану і відділений від Ісламської Республіки річкою Аракс. Темні гори на задньому тлі — це вже Іран, до якого рукою подати.
Залізниця проходила прямо на березі Араксу, в лічених метрах від прикордонного паркану між СРСР та Іраном. Ми виїжджаємо з Мегрі і одразу опиняємося на прикордонній дорозі.
За цим покажчиком далекі електричні стовпи вже в Ірані.
Потім ми кілька кілометрів рухаємося по прикордонній дорозі в сторону ж/д станції.
Пейзажі навколо марсіанські з елементами доконаного апокаліпсису. Змішані почуття.
Лінія з Єревану в Баку веде через десятки тунелів, багато з яких — справжнє диво інженерної думки.
Власне, станція Мегрі. Сьогодні вона повністю занедбана.
У мене за спиною впала статуя революціонера Камо.
Застиглі в часі локомотиви і вагони.
Гори Ірану відразу ж ззаду, за локомотивами.
Між іншим, тільки на станції збереглися залишки рейок. У всіх інших місцях рейки зняли ще на початку дев’яностих і продали в Іран на… металобрухт.
Всередині вокзалу.
Вокзал зберігає в собі безліч артефактів минулих часів: квитки, квитанції, виписки.
Навіть карта залізниць СРСР.
На задній стіні вокзалу відзначилися радянські солдати, які проходили службу до 1992 року. Така собі «дошка пошани».
