Більшість людей знають південні зірки за їх міфологічними назвами. Піктор (Pictor) – виняток. Він не символізує героя чи звіра. Це зображення частини студійного обладнання.
У 1754 році французький астроном Ніколя Луї де Лакайль виділив цю ділянку неба. Він назвав його “Equuleus Pictorius”. Латиною це означає «маленький кінь художника». Сьогодні ми просто називаємо його Піктор.
Сузір’я розташоване глибоко у південній півкулі. Його можна знайти приблизно на 6 годинах прямого сходження. Воно знаходиться близько 60 градусів південного відмінювання. Його непросто побачити із північної півкулі.
Альфа Піктіса — найяскравіша зірка у цьому сузір’ї. Вона має видиму зоряну величину 3,3. Це чудова зірка. Але саме вона не є причиною інтересу астрономів.
Їх цікавить Бета Піктіса.
Бета Піктіса – друга за яскравістю зірка в сузір’ї. Вона також є однією з найважливіших зірок у сучасній астрономії. Навколо неї розташований великий пиловий диск. Цей диск оточує зірку подібно до гігантського кільця з пилу та каміння.
Чому це важливо?
Тому що цей пиловий диск, мабуть, є місцем, де народжуються планети.
Лакайль побачив у зірках мольберт художника. Астрономи вбачають лабораторію. Вони бачать знімок процесу формування планет. Пил та уламки в диску вказують на те, що планети все ще формуються або нещодавно сформувалися. Це наочний приклад того, як могла виглядати наша власна Сонячна система мільярди років тому.
Це не просто гарна картинка. Це є доказ.
Диск навколо Бети Піктіса надає конкретні дані про те, як еволюціонують планетні системи. Він показує нам хаотичні ранні стадії будівництва планет. Ми можемо вивчати склад пилу. Ми можемо картувати структуру диска. Ми можемо робити висновки щодо наявності невидимих планет.
Тому коли ви дивитесь на Піктор, не просто бачите мольберт. Бачите майстерню. Бачите безладний, але чудовий процес творення.
Зірка Бета Піктіса – це не просто точка світла. Це брама. Вікно у ранні дні формування Сонячної системи.
І ми лише починаємо розуміти, що вона нам розповідає.
